Всі предмети в океані, коли віддаляєшся від них, швидко зменшуються, що завжди викликає дивне відчуття – неначе дивишся на них в підзорну трубу, але догори дриґом. Ілюзію, в даному випадку, можна пояснити тим, що, вочевидь, в широкому морському просторі немає з чим порівняти віддалений предмет. Так відбулося і з «Пілігримом»: він зменшувався на очах кожної хвилини і, здавалося, що він знаходиться набагато далі ніж насправді.
За пів години після того, як шлюпка відчалила від корабля, вона знаходилася прямо під вітром від кита, який тепер розміщувався в положенні між нею та «Пілігримом».
Настав час підійти ближче до смугача. Це необхідно було зробити тихо. Можливо, вдасться непомітно наблизитися до кита збоку і закинути гарпун з близької відстані.
– Повільніше, хлопці! – пошепки наказав капітан Халл.
– Здається, наша рибка щось почула, – промовив Хоуік. – Тепер дихає не так голосно, як раніше.
– Тихше! Тихше! – повторив капітан Халл.
За п’ять хвилин мисливці були всього за один кабельтов від кита.
Боцман навстоячки направив вельбот так, щоб наблизитися до лівого боку смугача, намагаючись, однак, триматися подалі від страшного хвоста, від одного удару якого вельбот міг розлетітися на друзки.
Капітан Халл стояв на носі, ноги на ширині плеч для стійкості, у руках – гарпун. Це знаряддя, влучно кинуте його рукою, без сумніву глибоко б увійшло в соковиту спину кита, що горбом виднілася з води.
Поряд з капітаном в цеберці лежало перше із п’яти кілець ліня, міцно прив’язане до заднього краю гарпуна. Решта чотири знаходилися під рукою, аби без затримки підв’язувати одне до іншого, якщо кит пірне занадто глибоко.
– Готові? – прошепотів капітан Халл.
– Готові! – відповів Хоуік, міцно вчепившись за кермо.
– Підходь!
Боцман виконав наказа і шлюпка зрівнялася зі смугачем. Між ними було трохи більше десяти футів.
Смугач не ворушився і, здавалося, спав. Кит, захоплений під час сну, легкою стає здобиччю мисливців. Іноді вдається порішити його з одного удару.
«Дивно, що він настільки нерухомий, – подумав капітан Халл. – Навряд чи ця бестія спить… Ні, тут щось інше!»
Подібна думка промайнула і в голові боцмана Хоуіка, який намагався зазирнути по інший бік кита.
Однак часу на роздуми не залишилося: настав час дій.
Тримаючи гарпун посередині руків’я, капітан Халл декілька разів покачав ним для того, щоб краще прицілитися, і потому з силою жбурнув його в смугача.
– Назад, назад! – відразу скрикнув він.
Матроси, дружньо навалившись на весла, рвонули вельбот назад, аби вивернутися від ударів хвоста пораненого кита.
І в цю хвилину вигук боцмана пояснив причину загадкової поведінки смугача, його непорушність.
– Китеня! – вигукнув Хоуік.
Поранена самиця майже перевернулася на бік і тоді моряки побачили китеня, якого вона годувала.
Капітан Халл знав, що присутність дитинча ще більше ускладнює полювання. Самка, без сумнівну, буде боротися з подвійним запалом, захищаючи не лише себе, але й свого «малюка», якщо тільки так можна назвати істоту завдовжки двадцять футів.
Однак, всупереч побоювань капітана Халла, смугач не кинувся одразу ж на шлюпку, і команді не довелося рубати прив’язаний до гарпуна лінь, рятуючись від розлюченого ссавця. Навпаки, кит, що часто трапляється, спочатку глибоко пірнув, потім стрімко виринув і з неймовірною швидкістю помчав уперед біля самісінької поверхні води. Дитинча рушило вслід за ним.
Капітан Халл і боцман Хоуік встигли роздивитися кита перш ніж він пірнув і змогли гідно оцінити його.
Смугач виявився потужною істотою довжиною не менше вісімдесяти футів, жовтувато-бура шкіра рябіла темними цятками.
Прикро було б після вдалого початку відмовлятися від такої багатої здобичі.
Почалося переслідування чи, точніше, буксирування. Вельбот з піднятими веслами розсікав хвилі.
Хоуік незворушно направляв його попри те, що шлюпку несамовито кидало із сторони в сторону.
Капітан Халл, не зводячи очей зі своєї здобичі, безперестанку повторював:
– Увага, Хоуік! Увага!
Однак, і без цього попередження, боцман був насторожі.
Вельбот йшов набагато повільніше за кита і бухта розмотувалась з такою швидкістю, що, можна було побоюватися чи не загориться лінь від тертя з човном. Тому капітан повсякчас змочував канат, наповнюючи морською водою цеберко, в якому він знаходився.
Смугач, схоже, не збирався ані зупинятися, ані скидати швидкість. Другий лінь був підв’язаний до першого і почав розмотуватися з тією ж швидкістю.
За п’ять хвилин довелося підв’язати і третій лінь, який також стрімко пішов під воду.