Говік сторожко правував шлюпкою, не відводячи очей від смугачихи.
Увага! — крикнув капітан Халл. — Бийте влучно, хлопці, не схибте! Ви готові, Говіку?
— Готовий, капітане, — відповів боцман, — однак мене турбує одна річ. Дивно, що після таких
несамовитих перегонів ця тварюка виляглась на воді й не ворушиться.
— Мені це теж здається підозрілим, Говіку.
— Треба діяти обережніше.
— Так, обережніше. Але ми мусимо взяти її будь-що!
Капітан Халл розходився чимдалі дужче.
Шлюпка ще ближче підійшла до смугачихи, яка повільно крутилася на місці. Китеняти не було видно, і, можливо, вона шукала його.
Раптом смугачиха змахнула хвостом і відпливла футів на двадцять.
Невже вона знов тікатиме і знову доведеться її наздоганяти?
— Бережись! — закричав капітан Халл. — Зараз вона візьме розгін і кинеться на нас. Бери вбік, Говіку, вбік!
Смугачиха й справді повернулася головою до шлюпки. Потім, ударивши по воді своїми велетенськими плавцями, кинулась уперед.
Боцман Говік, який точно визначив напрямок нападу, рвонув шлюпку вбік, і смугачиха проскочила мимо, не зачепивши її.
Капітан Халл і два матроси встигли вдарити тварину списами, намагаючись влучити в якийсь важливий для життя орган.
Смугачиха спинилася й, пустивши високо вгору два струмені забарвленої кров’ю води, знов кинулась на шлюпку. Величезна тварина посувалася стрибками й здавалася ще страхітливішою.
Треба було мати неабияку мужність, щоб не розгубитися, побачивши такого велета.
Говік і цього разу зумів уникнути удару, відвівши шлюпку вбік.
Коли смугачиха мчала мимо, їй знов завдали три глибокі рани списами. Пливучи, тварина так сильно била по воді своїм страшним хвостом, що піднялася велетенська хвиля, неначе зненацька схопився шторм. Шлюпка мало не перекинулася й, зачерпнувши бортом води, заповнилася до половини.
— Відра! Відра! — закричав капітан Халл.
Два матроси, кинувши весла, заходились швидко вичерпувати воду. Тим часом капітан Халл перерубав линву, в якій уже не було потреби. І то слушно: розлючена від болю тварина й не думала тікати. Тепер нападала вона, і її агонія несла з собою страшну загрозу.
Вона втретє повернулася носом до шлюпки і пішла в атаку.
Але напівзатоплена шлюпка вже не могла маневрувати так легко, як досі. Тепер вона навряд чи уникла б удару, переставши слухатись керма; тим паче не могла вона втекти. Хоч хай як матроси налягали на весла, прудка смугачиха наздогнала б їх кількома змахами плавців. Треба було думати вже не про напад, а про самооборону.
Капітан Халл розумів це дуже добре.
За третьою атакою вдалося тільки послабити удар. Промчавши мимо, смугачиха зачепила шлюпку одним з передніх плавців з такою силою, що Говік упав.
Жоден з трьох списів, як на лихо, підбитих поштовхом, не влучив у ціль.
— Говіку! Говіку! — гукнув капітан Халл, ледве встоявши на ногах.
— Я тут, капітане! — відповів боцман, підводячись. — У мене все в порядку!
Раптом він побачив, що його кормове весло зламалось навпіл.
— Візьми друге весло! — сказав капітан Халл.
— Єсть! — відповів Говік.
Цієї миті всього за кілька метрів од шлюпки вода ніби закипіла — й на поверхню випливло китеня.
Смугачиха побачила своє маля й чимдуж кинулась до нього.
Це зробило боротьбу ще запеклішою: смугачиха мала битися за двох.
Капітан Халл глянув у бік «Пілігрима» й відчайдушне замахав жердиною з вимпелом на кінці.
Але чим міг зарадити Дік Сенд, який зробив усе можливе на перший капітанів сигнал?
Вітрила на «Пілігримі» вже наставили, й вітер став наповнювати їх. Та, на жаль, на шхуні-бригу не було парової машини з гвинтом, щоб прискорити хід. Спустити на воду шлюпку з неграми і поквапитись на підмогу капітанові? Однак це б забрало хтозна-скільки часу, до того ж юнак мав од капітана наказ — не покидати судна, хоч би що там сталося. Він усе ж наказав спустити на воду кормову шлюпку й вести її на буксирі, щоб капітан і команда могли скористатися з неї, коли б виникла така потреба.
Тим часом смутачиха, прикриваючи собою маля, знов кинулась в атаку. Цього разу вона йшла так, ніби твердо постановила собі не схибити.
— Пильнуйте, Говіку! — востаннє крикнув капітан Халл. — Пильнуйте!