— Юлія добре вчилася у школі?
— Була нівроку тямуща, але за останній рік з’їхала в оцінках.
Якийсь час жінки їли мовчки.
— Юлія дедалі більше ізолювалася від усіх, — знову озвалася Ґюнн, — якось так дивно притихла. Одного разу я прийшла до неї, вхідні двері стояли прочинені, і я почула, як її лає мати. Маріанне лютувала, кричала, що Юлія ні на що негодяща — я її такою не знала. А коли Аллан спробував заспокоїти матір, дісталося і йому. Знаєте, що вона зробила? Дала йому ляпаса по обличчі! Я часто думаю про обох, про Аллана і Юлію. Це незбагненно…
— Ви теж були того вечора в домі молитви?
— Так, пригадую, вона тоді здавалася… як би то сказати… Трохи іншою… Збудженою. Веселою і знервованою водночас. Розумієте?
«Дивно, — подумала Кайса. — Лише за кілька годин перед тим, на кухні санаторію, вона видалася Ґюнвур наляканою і пригніченою. Щось трапилося у той проміжок часу? Чи зміна настрою мала інше пояснення? Люди, які вирішили накласти на себе руки і вже твердо зважилися на це, відчувають, буває, полегшення і навіть радісне збудження».
Вечорниці в домі молитви закінчилися десь трохи по десятій, розповідала Ґюнн, але гурт молоді ще стояв надворі — розмовляли, розходитися почали аж о пів на одинадцяту. Ґюнн добре пам’ятала, що Фруде Ульсен теж був серед них: йому стало погано, але він невдовзі повернувся і приєднався до гурту.
— Певно, сидів у туалеті, — сказала Ґюнн. — Мав такий нещасний вигляд, ніби запхав голову під воду.
— Розкажіть про Фруде, — попросила Кайса.
— Усі дівчата вважали його настирливим, але найбільше він чіплявся до Юлії, просто переслідував її. Гадаю, Фруде в неї закохався. Нам він видавався диваком. Він і досі дивний чоловік, однак віддано турбується про свою матір, це треба визнати. Вона без нього не вижила б.
— Дивний, кажете? Він мав якісь розлади?
— Можна й помилятися! — вигукнула Ґюнн. — Про розлади ніколи не чула.
Кайса запитала, чи має Ґюнн фото Юлії. Жінка зникла у вітальні й невдовзі повернулася з фото свого класу.
— Оце — Юлія, — показала вона на соромливо усміхнену дівчинку в останньому ряду.
Кайса відразу її упізнала, вона була дуже схожа на матір, такі ж високі вилиці, широке підборіддя, ось лише волосся біляве й довге. Червона блузка, чорний з червоними цятками, туго зав’язаний на шиї шалик звисав через плече.
— Дуже гарна, правда? Але вона, здавалося, цього не усвідомлювала, — сказала Ґюнн.
Кайса зробила кілька знімків телефоном.
Заплакала Ганна. Ґюнн вийняла дівчинку з кріселка-колиски, задерла светра і приклала малу до грудей. Сиділа, усміхнена, дивлячись на крихітну долоньку, яка стискала її вказівного пальця.
— Після школи ми з Юлією рідко бачилися. Вона покинула навчання в коледжі вже за два тижні, працювала в санаторії, піклувалася про меншу сестричку.
Немовля випустило з ротика цицьку, усміхнулося мамі й знову заходилося запопадливо ссати груди.
— Сюсанне, сестра, теж була дуже тиха й серйозна дівчинка, як Юлія.
Кайса підвелася.
— А яким був Аллан?
— Повна протилежність сестрам, неврівноважений, агресивний, мовби лютий на весь світ. Я навіть підозрювала, що в нього ADHD,[2] швидко спалахував, нездатний концентрувати увагу. Щось негаразд було з усіма трьома.
— Можна когось розшукати, хто добре знав Аллана? Він мав друзів?
— Найбільше водився з Фруде. Вони були ровесниками, на рік старші за нас.
— Аллан міг бути причетний до зникнення Юлії, як гадаєте?
— Уявлення не маю, але, якщо чесно, то я не здивувалась би. Він був непередбачуваний. Запальний…
13
— Ніяк не збагну цього Фруде Ульсена, — сказала Кайса, простягаючи Йоранові Нордіну звіт.
У звіті вона виклала, з ким розмовляла й про що.
Було 19 березня, вони сиділи в готельному ресторані, у порту Лусвіки. Кайса спостерігала за Йораном, доки він читав, їй здалося, що він трохи розчарований, але, можливо, таке враження складалося через обвислу повіку на спотвореному обличчі, яка надавала йому сумного вигляду.
— Чому не збагнете? — запитав він.