Іван Явний.
Підберізці, повіт Львів.
Скадрона 14. полку уланів прибула до села 16. вересня ц. р. в 10. год. рано. Зажадали від війта 8.000 кґ. вівса і 3 годованих венрів. Покватирувавши коней по стодолах, вояки заявили, що мають наказ стелити не солому, а овес. Громада дала коло 6.000 кґ. вівса і вепри. Від кооперативи забрали 50 кґ. рия?у і 40 50. кґ. цукру, 1 vf. чаю — на це дали квіт із підписом «Поляк». Пішли до справника (мене), зробили ревізію, відпровадили до кооперативи і, запитавши його, чия то земля, та не чекаючи відіговіди, почали бити. Ударили підпоручник і сержант 10 разів у твар. Крамаря зі склепу викинули. Потім запитали, де .портрет Пілсудского, Мосьціцкого і «ґодло» і почали знова бити. Подрапали ніс, бо заткали уста, щоб не кричав. Сказали познімати портрети українських діячів. «Вїзд Хмельницького» розбили. Зажадали, щоб за 2. години були польські портрети, инакпіе бо буде знищена кооперативі.
Стефан Москва.
9.
Журів, повіт Рогатин.
У Підмихайлівці, Журові, Васючині і в Григорові, повіт Рогатин, державна поліція знищила цілком кооперативи, читальні, молочарні й каси Райфазенки. Приміром: у Підмихайлівці зірвали підлоги, суфіт, а кооперативні товари вимішали та обілляли нафгою. В Журові знищили цілком молочарню, і шкода виносить понад 1500 зл. п. При ревізії у от. Давидяка поламано крісла, фотелі, порозрізувано подушки, зі стодоли повигадувано збіжжя, одним словом доконано цілковитої руїни господарства. Подібне мало місце в п. Беркія, в якого ревізія була двічі. Найхарактерніще виглядала ревізія в молочарні, де побито всі штатні предмети, забрано квас сірчаний, оливу й ріжні хемікалії, потрібні для виробу масла, бо, мовляв, небезпечні. При цьому побито молочаря п. Якова Василя і помічницю дівчину Настю Бобик. Крім подібних численних ревізій у згаданих селах побито багато людей, між иншими в Журові Кирила Беркія, Богдана Беркія, Петра Данилова й Тараса Ярошака.
Зразком, як били людей, може послужити такий факт: Василя ВакоВа звязалп ланцями, руки дали попід коліна, накрили голову коцом і перевертаючи били ланцю-хами по стопах. Це повторювалося кілька разів, і вийшов він з того покервавлений і ледви живий. Тепер лежить він важко хорий, і мала надія утримати його при житті.
Іван Беркій.
Вишнівчик, пов. Підгайці.
Я в жінкою греко-кат. священика, маю середню освіту з Гімназіальною мату рою, маю 8 дітей. У вересні 1930. р. я мусіла піддатись операції, по якій у гарячц: лежала в ліжку. В тім стані застав мене злощасний день 25. вересня 1930. p., колі коло 10 години перед полуднем зявилася у нас карна експедиція польської держави поліції. На самім вступі відкомендерував прибувший з нею старшина, що його титулували майором, 4 поліцаїв до нас, на приходство. Поведінка тих осібняків, узброєниз у палки, була скрайньо груба і нечемна. Двох із них із криком і лайкою розпочали ревізію в одній кімнаті, других двох лишилося в тій кімнаті, де я лежала, переводити ревізію, причім обкидували мене і присутніх дітей ординарними словами. Один з них звернувся до моєї 16-літньої доньки Лідії, учениці VI. кл. Гімн, із запитом, чи вона є українка; а діставши нритакливу відповідь, попав у фурію, викрикуючи, що українці дістають тепер по... По переведенню ревізії, яка. не дала пожаданого для них висліду, зібралися всі 4 сторожі публичного порядку і по хвилевій нараді в сінях, увійшли до моєї кімнати, щоби перевести кінцевий акт своєї чинности. Щоби мати вільну руку, вказали мому мужові палкою, щоби разом' з дітьми удався до сусідаьої кімнати, замкнули двері, а для більшої певности, поставили одного зі своєї компанії на сторожі. Потім один з поліцаїв зняїв зі стіни портрет Шевченка і поставив на столі. Нагло витягнув баґнет наді мною, по чім розлючений добув багнетом портрет з рам і, держачи в одній руці портрет, а в другій багнет почав кричати «kto to jest?», «to wasz Bóg?» і т. и. Відтак подер портрет на кусні, вхопив рами і вдарив мене кантом по голові. З обурення, переляку і болю мене хвилево опустила,притомність, до якої прийшла на підлозі, на яку мене стягнено, під ударами палок, які сипались немилосердно на ціле тіло від двох поліцаїв. Побої устали тоді, коли муж, почували в другій кімнаті, що діється, намагався висадити двері до моєї кімнати, які підпер плечима поліцай. Коли вдероя і станув в моїй обороні, один з поліцаїв вимахуючи багнетом кричав: «psiakrew, stul pysk, bo ci wszystkie2 kiszki wypuszczę». За хвилю дався чути крик у сінях, де знова инший поліцай побивав доньку Лідію і другу 9-літию Марусю. По тих побоях, зачалося нищення всього, що було в моїй кімнаті, кухні і спіжарні; і так розгромлював поліцай кольбою всі вікна з рамами, піч, шафу, крісла і инше, а в спіжарні, попоровши міхи, зсипали на купу муку, крупи, сімя, мак, грио, піря і прядиво, щоби все зробити неужиточнйм. Найменший з наших дітей 7-літній хлопчик утік без памяти далеко за село в поле і доперва ніч привела його до дому. Коли я побита лежала напів мертва, то і тоді мої гнобителі не найшли настільки людяности, щоби мене лишити в спокою, а до пізньої ночі кілька разів- находили наш дім," глумилися над нами, погрожуючи, що мене доправлять. Коло півночі два рази приходив післанець з громади, щоби приготовити підводу для поліції на годину Уі 3 в ночі. В голоді, холоді і най-бшцім розстрою, сподіючись кожної хвилі поновних мук, перевели ми ту памятну ніч. В наслідок побоїв .дочка наша Лідія дістала розстрій нервів, а я досі терплю на біль костей і на атаки серця.