Помічниця Седептра Акасі також вийшла у коридор і мовчки зупинилася біля начальниці.
— Досі ні слова про Северна і Ганта? — питає Ґледстон.
— Жодного, — відповідає дівчина. Її юне темношкіре обличчя підсвітлюється як блідим штучним світлом центру, так і концертом блискавок у долині. — Керівництво Корду заявляє про можливу дисфункцію телепортів.
Ґледстон холодно усміхнулася.
— Авжеж... Седептро, а ти можеш згадати хоч один такий випадок за нашої пам’яті? Будь-де у Гегемонії?
— Ні, пан-Виконавча директрисо.
— ТехноКорд навіть не ховається. Вочевидь, вони забрали собі в голову, що можна викрадати кого лише їм заманеться і жодним чином не відповідати за це. На їхню думку, в даній ситуації ми надто від них залежимо. І знаєш що, Седептро?
— Що?
— Вони мають рацію, — Ґледстон похитала головою і повернулася назад, до Оперативного центру. — До облоги Божегаю Вигнанцями лишилося десять хвилин. Ходімо до всіх інших. Моя зустріч із радником Альбедо відразу після наради?
— Так, Міно. Не думаю... Тобто я хотіла сказати, що декому з нас здається, що йти з ними на пряму конфронтацію надто ризиковано.
Ґледстон призупинилася перед дверима.
— Чому? — тепер уже щиро всміхаючись, поцікавилася вона. — Гадаєш, Корд викраде і мене, як Северна та Ганта?
Акасі хотіла було щось відповісти, але промовчала і лише покірно підняла долоні рук.
Директриса торкнулася її плеча.
— Якщо вони зважаться на таке, то це буде надто велика милість. Але я сильно в цьому сумніваюся. Усе зайшло настільки далеко, що, на їхню думку, жодна людина вже не спроможна змінити ходу подій.
Ґледстон забрала руку, і її усмішка згасла:
— Цілком можливо, що вони мають слушність.
Не розмовляючи, обидві жінки спустилися в коло військових та політиків, що вже зачекалися на них.
— Мить наближається, — промовляє Істинний Голос Світового дерева Сек Гардін.
Отець Поль Дюре виринув зі свого стану замріяності. За минулу годину його відчай та розчарування, минаючи стадію неприйняття, нівелювалися до такого собі вдоволення від самої думки про те, що тепер він звільнився від необхідності робити вибір, від своїх обов’язків. Дюре спільно з очільником Братства тамплієрів у дружньому мовчанні спостерігав за заходом сонця і ряснотою зірок, поміж якими не всі були зірками.
Дюре розмірковував про те, що в такий час очільник тамплієрів усамітнився від свого народу, однак поміркувавши ще над віруванням храмовників, дійшов висновку: потенційну загрозу послідовники М’юїра воліють зустрічати поодинці, ізолювавшись на священних платформах і найпотаємніших закапелках своїх пресвятих дерев. Періодичні фрази, що їх Гардін нашіптував у свій клобук, свідчили на користь такої гадки — Істинний Голос спілкувався з побратимами по комлоґу та за допомогою імплантів.
Хіба ж не прекрасно зустріти отак кінець світу? Сидіти у верховітті найвищого в пізнаній галактиці дерева, дослухатися до шелестіння теплого вечірнього леготу у мільйонах акрах листя та спостерігати за мерехтінням зірок і бігом двох місяців в оксамитовому небі.
— Ми попросили Ґледстон і керівництво Гегемонії не чинити опору, заборонили перебування військових кораблів ЗСГ у нашій системі, — проказав Сек Гардін.
— Невже це мудре рішення? — поцікавився Дюре. Трохи раніше Гардін переповів йому про долю Небесної Брами.
— Флот Збройних сил іще погано скоординований, тому серйозною перешкодою нападу стати не зміг би, — відповів тамплієр. — Будемо сподіватися, що з нашою планетою обійдуться як із планетою мирною.
Отець Дюре кивнув і нахилився вперед, аби краще роздивитися високу постать у тінях платформи. Приглушені фотосфери в гіллі попід ними були єдиним джерелом освітлення, якщо не брати до уваги зірок і місячного сяйва.
— І все ж таки то ви стали призвідцями цієї війни. Ви допомогли Церкві Ктиря розпалити її.
— Ні, Дюре. Справа не у війні. Братство знало, що вона мусить стати частиною Великих Змін.
— А це що таке?
— Великі Зміни — це коли нарешті людство відіграватиме ту роль, яка відведена йому природним трибом речей у Всесвіті, замість того щоби бути раковою пухлиною.
— Раковою?
— Стародавня хвороба, яка...
— Так, — перебив його Дюре, — я знаю, що була така недуга. Але до чого тут людство?
У бездоганно поставленому стишеному голосі Сека Гардіна все ж таки вчувалося якесь збудження:
— Ми розповзлися галактикою, наче ракові клітини в організмі. Ми бездумно множимося, не звертаючи уваги на незліченні форми життя, що повинні вимерти або відступити, аби нам стало зручніше плодитися та процвітати. Ми викорінюємо всі конкурентні розумні види.
— Наприклад?
— Наприклад, сенешайських емпатів на Хевроні. Болотяних кентаврів на Вертограді. Уся їхня екологічна ніша була винищена на Вертограді заради кількох тисяч людей-колоністів, що поселилися там, де колись процвітали мільйони ендемічних форм життя.
— Ну, це одна з вад тераформування[103], — торкнувся щоки Дюре.
— Ми не тераформували Вири, — відрізав храмовник, — але на життєві форми юпітеріанського типу полювали, поки ті просто не вимерли.
— Але ж доказів розумності зеплінів не було, — непереконливим голосом спробував був заперечити Дюре.
— Вони співали, — промовив тамплієр. — Розділені тисячами кілометрів атмосфери, вони спілкувалися одне з одним сповненими любові і туги піснями. Та все одно їх винищили до ноги, як і великих китів Старої Землі.
Дюре склав руки.
— Згоден, несправедливості уникнути не вдалося. Але ж, напевно, існує кращий шлях виправити заподіяне, ніж підтримувати жорстоку філософію культу Ктиря... і дозволити цій війні продовжуватися.
Каптур Істинного Голосу мотнувся туди-сюди:
— Ні. Якби ж ішлося про несправедливість, винуватцем якої була людина, то можна було би віднайти альтернативні засоби. Але хворобою, а правильніше... своїм божевіллям, що спричинилося до нищення рас і плюндрування планет... ми завдячуємо гріховному симбіозу.
— Симбіозу?
— Людства і ТехноКорду, — Сек Гардін відповів настільки грубо, що Дюре замислився, чи взагалі колись чув, аби тамплієр говорив таким тоном. — Людина і її машинні інтелекти. Хто на кому паразитує? Жоден із симбіонтів сказати не в змозі. Але у своїй сутності машини — біда. Продукт Антиприроди. І навіть ще гірше, Дюре, — це еволюційна безвихідь.
Єзуїт підвівся і підійшов до поручнів. Він визирнув на потемнілий світ лісового верховіття, що ширилось у далечінь, наче нічне хмаровиння.
— Ну, невже не було іншого виходу? Тільки Церква Ктиря і міжзоряна війна?
— Ктир — каталізатор, — промовив Гардін. — Це вогонь очищення у лісі, що потерпає на карликовість через надмірну висадку молодняка. Буде скрутно, але в результаті з’явиться памолодь, нове життя, видове розмаїття... і не абиде, а саме тут, у людській спільноті.
— Скрутні часи, — міркує Дюре. — І ваше Братство охоче спостерігатиме за загибеллю мільярдів людей заради цього... прополювання бур’янів?
Храмовник стиснув кулаки:
— Не буде цього. Ктир — застереження. Наші побратими-Вигнанці воліють контролювати Гіперіон і Ктиря лише постільки, поскільки він їм знадобиться для підготовки удару по самому ТехноКорду. Це буде хірургічна операція... знищення симбіонта та переродження людства як безпосереднього партнера Природи в круговерті життя.
— Нікому не відомо, де перебуває ТехноКорд, — зітхнув Дюре. — Звідки ж Вигнанцям знати, куди цілити?
— Дізнаються, — відповів Істинний Голос Світового дерева, але вже не з такою переконливістю в голосі, як кількома хвилинами раніше.
— А атака на Божегай — частина вашої угоди? — спитав священик.
Тепер настала черга храмовнику підводитися і крокувати — спершу до поручнів, потім назад до столу.
— Атаки на Божегай не буде. Саме тому я вас тут затримав. Ви мусите звістити про це Гегемонію.
— Вони й самі відразу дізнаються, напали Вигнанці чи ні, — спантеличено відказав Дюре.
103
тераформування (від лат. terra, «земля») — процес штучної зміни кліматичних умов на планеті задля приведення її в стан, придатний для її освоєння людиною шляхом створення екосистем, які відтворюватимуть функціонал земних. Термін уперше вжитий американським письменником-фантастом Джеком Вільямсоном (1908-2006) у 1942 р.