— Так. Але не знатимуть причин, чому наш світ було врятовано. Ви мусите передати повідомлення. Пояснити їм правду.
— До біса, — огризнувся отець Дюре. — Я втомився бути у всіх на побігеньках. Звідки ви все це знаєте — про появу Ктиря? про причини війни?
— Існують пророцтва... — почав Сек Гардін.
Дюре грюкнув кулаком по бильцях перил. Як йому пояснити маніпуляції істоти, що могла (принаймні слугувала спроможній на таке силі) повелівати самим часом?
— Побачите... — знову почав тамплієр, і нараз, немов на підтвердження його слів, пролунав могутній глухий звук, так наче мільйон незримих людей одночасно зітхнули, зірвавшись на тихий стогін.
— Господи Всемогутній, — промовив Дюре, не відводячи погляду від заходу, де, здавалося, зійшло сонце, хоча якусь годину тому воно лише зайшло. Гарячий вітер поворушив крони дерев, а відтак вдарив в обличчя.
На заході, згортаючись у себе, розквітло п’ять грибів, перетворюючи ніч на день у своєму вируванні та подальшому згасанні. Дюре інстинктивно прикрив очі, поки не второпав, що ці вибухи сталися настільки далеко, що попри свою сонячну яскравість не здатні його осліпити.
Сек Гардін відкинув каптур, і гарячий вітер куйовдив тепер його довге, незвичного зеленого відтінку волосся. Священик розглядав видовжене обличчя з тонкими, дещо азійськими рисами, а тоді з подивом зауважив, що на ньому закарбувався шок. Шок і невіра. У клобуку Гардіна лунало перешіптування комунікаційних каналів, тривожно лунали схожі на пташині голоси.
— Вибухи на Сьєррі та Хоккайдо, — упівголоса проказав храмовник сам до себе. — Ядерні. Із кораблів на орбіті.
Дюре пригадав, що Сьєррою називався закритий для сторонніх материк менше восьми кілометрів від Світового дерева. А Хоккайдо, якщо йому не зраджувала пам’ять, — це священний острів, де вирощували та споряджали потенційні кораблі-дерева.
— Жертви? — поцікавився він. Проте перш ніж Гардін встиг щось відповісти, небо розітнули з десяток чи й більше яскравих тактичних лазерів, високоенергетичних пучків і термоядерної накачки ланцетів. Вони випалили смугу від крайнеба до крайнеба, міняючись місцями та спалахуючи, ніби прожекторні промені, які нишпорили по даху лісової планети, що колись звалася Божегаєм. По слідах ланцетів спалахував огонь.
Дюре похитнувся, коли стометрової ширини промінь смерчем пронісся за пару сотень метрів від Світового дерева. Стародавній ліс вибухнув полум’ям, утворивши в нічному небі гугочучий вогненний коридор заввишки десять кілометрів. Повз Дюре та Сека Гардіна прогуркотів вітер, вливаючись у вогненний вир. Іще один промінь зробив добрячий укіс із півночі на південь, дивом не зачепивши Світового дерева перед тим, як зникнути за обрієм. Нові стовпи вогню і диму здійнялися до зрадливих зірок.
— Вони ж обіцяли, — хапає ротом повітря Сек Гардін. — Побратими-Вигнанці обіцяли!
— Вам потрібна допомога! — кричить Дюре. — Запросіть термінову допомогу в Гегемонії.
Гардін схопив єзуїта за рукав і потягнув його до краю платформи. Сходи знову були на своєму місці. Рівнем нижче замерехтів портал.
— Це тільки авангард флоту Вигнанців, — храмовник намагається перекричати клекіт лісової пожежі. У повітрі попіл і дим, звідкись накочуються хвилі жару. — Сфера сингулярності ось-ось буде знищена. Ідіть!
— Без вас я нікуди, — кричить священик, не чуючи себе у страхітному витті і тріскоті. Несподівано у небі, всього за кілька кілометрів на схід, виростає бездоганна плазмова куля, спочатку згорнувшись сама в себе, а відтак знову бубнявіючи і женучи перед собою зримі концентричні кола ударних хвиль. Кілометрові дерева гнуться і падають із першою хвилею, зі східної сторони вони спалахують, мільйони листочків зриваються у політ і приєднуються до практично суцільної стіни уламків, що несеться назустріч Світовому дереву. За кругом полум’я вибухає ще одна плазмова бомба. Потім третя.
Дюре із тамплієром котяться сходами, і вітер несе їх по нижній платформі, неначе сухе листя хідником. Храмовник хапається за обійняту полум’ям балюстраду з дерева М’юїра, вчіплюється залізним хватом в руку Дюре і допомагає тому зіпнутися на ноги, а тоді просувається із ним до все ще живого мерехтіння порталу — геть як людина, котра намагається іти проти бурі.
Напівпритомний, напівсвідомий того, що його тягнуть, єзуїт отямлюється, коли портал уже поряд. Надто ослаблений для останнього кроку, Дюре хапається за раму й озирається, аби побачити картину, якої йому вже не судилося забути.
Дуже-дуже давно маленький Поль Дюре стояв ось так само на краю прірви біля вузького віконця, убезпечений товстими стінами бетонного сховища й міцними батьковими обіймами, і дивився, як цунамі сорокаметрової висоти несеться на околиці його любого Вільфранш-сюр-Сона.
А вогненне цунамі Божегаю сягало трикілометрової висоти і летіло на Сека Гардіна та Поля Дюре зі швидкістю, яка на фоні непорушного лісового верховіття здавалася світловою. Усе, чого воно торкалося, ставало попелом і прахом. Вогненне навіженство ближчало, здіймаючись усе вище, аж поки все навколо спільно з небом і всім світом не перетворилося в суцільний ревучий вогонь.
— Ні! — вигукнув отець Поль Дюре.
— Ідіть! — крикнув Істинний Голос Світового дерева і штовхнув єзуїта у телепорт, і в ту ж мить саму платформу, стовбур Світового дерева і сутану тамплієра обійняв вогонь.
Телепорт одразу ж закрився, зрізавши закаблук на черевику Дюре. Одяг на єзуїтові тлів, а від перепаду тиску, здавалося, розривалися барабанні перетинки. Він ударився потилицею об щось тверде і знову впав — тепер уже в значно глибшу темряву.
У моторошній тиші Ґледстон із довколишніми дивиться на передсмертні судоми Божегаю, що їх пересилають орбітальні цивільні супутники релейними станціями «СВІТЛО+».
— Треба негайно підривати, — адмірал Сінґх спробував перекричати тріск лісової пожежі. Міні Ґледстон здалося, що їй чутно людський вереск і завивання незліченних деревних тварин, які водилися в лісах тамплієрів.
— Не слід дозволяти їм підходити ближче! — продовжував кричати Сінґх. — Запустити детонацію сфери можна тільки за допомогою зондів.
— Так, — відповіла Ґледстон, не чуючи власного голосу.
Сінґх розвернувся і кивнув полковнику Військово-космічних сил. Той торкнувся тактичного планшета. Зникли палаючі ліси, велетенські голограми повністю згасли, але крики чомусь усе ще було чутно. Ґледстон збагнула, що то в її вухах шумить кров.
Вона звернулася до Морпурґо:
— Скільки... — вона прокашлялася. — Генерале, скільки часу залишилося до нападу на Море Безкрає?
— Три години та п’ятдесят дві хвилини, пан-Виконавча директрисо, — відповів військовик.
Ґледстон перевела погляд на колишнього капітана II рангу Вільяма Аджунту Лі:
— Адмірале, ваше оперативне з’єднання готове?
— Так, Виконавча директрисо, — рапортує блідий попри засмагу чоловік.
— Скільки кораблів братиме участь у рейді?
— Сімдесят чотири, Виконавча директрисо.
— І ви відіб’єте атаку на Море Безкрає?
— Не підпустимо їх ближче Хмари Оорта[104], Виконавча директрисо.
— Добре, — підсумувала Ґледстон. — Гарного полювання, адмірале[105].
Останню репліку молодий командир сприйняв як сигнал віддати честь і братися до виконання. Адмірал Сінґх перехилився до генерала Ван Зейдта і щось тому прошепотів.
Седептра Акасі тим часом тихо промовила до Ґледстон:
— Служба безпеки Будинку уряду повідомляє, що в захищений телепорт щойно пройшов чоловік із застарілим кодом термінового доступу. Його поранено, зараз він у лазареті Східного крила.
— Лі? — питає Директриса. — Северн?
— Ні, пан-Виконавча директрисо, — крутить головою Акасі. — Священик із Пацема. Поль Дюре.
Ґледстон кивнула.
— Я з ним переговорю після зустрічі з Альбедо, — проказала вона до помічниці, а товариству заявила: — Якщо більше немає ніяких коментарів до побаченого, то пропоную зробити перерву на тридцять хвилин, а вже після неї обговорити захист Есквіта й Іксіона.
104
105
Good hunting!