Насіта перевів подих — очевидно, що на такій ранній стадії він не чекав поставленого питання і це його збило з ритму. Обмінявшись поглядами з Морпурґо та рештою начальників штабів, військовий склав руки під животом, ніби директор бюро ритуальних послуг.
— Двісті кораблів, — відповів він. — Щонайменше двісті кораблів. Це мінімальна потреба.
Залом прокотилася хвиля шепоту. Я відірвав погляд від портрета. Усі, крім Ґледстон, щось упівголоса обговорювали та совалися на своїх місцях. За якусь секунду і я все зрозумів.
Весь бойовий флот Військово-космічних сил налічував заледве шість сотень. І звісно ж, кожен зореліт був безсовісно дорогим задоволенням. Небагато економічно потужних планет могли собі дозволити більше одного великого корабля для відкритого космосу. Та й навіть побудувати жменьку факельників, оснащених рушіями Гокінґа, означало зробити банкротом цілий колоніальний світ. Потужність кожного з них була страхітлива: ударний корабель міг знищити планету. Ескадра крейсерів та спін-есмінців здатна погасити сонце. Якби взяти всі зорельоти, зібрані в Гегемонії, зібрані в системі Гіперіона, та спрямувати їх у велику транспортну матрицю-телепорт ЗСГ, вони б могли винищити більшість зоряних систем Мережі. Аби знищити флот Ґленнон-Гайта та придушити його заколот раз і назавжди століттям раніше, знадобилося менше п’ятдесяти кораблів того типу, про який зараз просив Насіта.
Але реальною проблемою цього клопотання ставало те, що адмірал збирався в один момент зосередити в системі Гіперіона аж дві третини флоту Гегемонії. Я практично відчував, як ото відчуваю електричний струм, стурбованість політиків та відповідальних за проведення політики.
Тут прокашлялася сенатор Рішо з Ренесанс-Вектора:
— Адмірале, ми ж іще ніколи не концентрували стільки збройних сил в одному місці, правда?
Голова Насіти повернулася до неї так плавно, ніби була на підшипниках. Але його похмурість нікуди не ділася:
— Ми ще ніколи всім флотом не вели дій такої ваги, що стосувалися б майбутнього всієї Гегемонії, сенаторе Рішо.
— Так, я це розумію, — зітхнула Рішо. — Але моє питання полягає в іншому: чи цим ми не ослабимо захисту Мережі в інших місцях? Хіба це не якась моторошна рулетка?
Насіта пхикнув, і графіки за його спиною закрутилися-завертілися, розплившись у тумані та знову сплавившись разом. Перед нами відкрилася приголомшлива панорама галактики Чумацький Шлях, як вона виглядає з висоти над площиною екліптики; змінився кут, і ми вже мчимо на запаморочливій швидкості до одного з її спіральних рукавів, аж поки не проясняється голуба мережа телепортів — Гегемонія, неправильної форми золоте ядро, що запустило свою прорість і псевдоподії в зелений німб Протекторату[32]. Конструкція Мережі здавалася абсолютно випадковою і просто розчинялася в масштабах галактики... й обидва ці враження були точним відображенням реальності.
Раптом графіка посунулася, і всесвіт обмежився Мережею та колоніальними світами, для кращої перспективи розбавленими кількома сотнями зірок.
— Ось це позиції, на яких зараз перебувають компоненти нашого флоту, — пояснював адмірал Насіта. На фоні й трохи осторонь від зелені та золота умовних позначок з’явилося кількасот цяток яскравого оранжевого кольору, їх найгустіше скупчення зібралося навколо далекої зорі Протекторату, що я не одразу ототожнив із сонцем Гіперіона. — А це — криві руху Роїв Вигнанців за найсвіжішими даними, — виринула дюжина червоних ліній, позначки векторів і хвости з переходом у синю частину спектру — напрям польоту. Навіть із заданим мірилом вектор жодного з відображених Роїв не перетинався із простором Гегемонії, за винятком одного (великого), що збочував убік системи Гіперіона.
Я зауважив, що розташування сил ВКС часто відображало вектори Роїв, якщо не враховувати гуртування навколо військових баз та неспокійних планет типу Мауї-Заповітної, Брешії чи Кум-Ріяда.
— Адмірале, — випередила будь-який опис наявних позицій Ґледстон, — я припускаю, що ви взяли до уваги час на передислокацію флоту у разі, якщо загроза виникне в іншому місці на наших кордонах?
Сердитий вид Насіти трошки змінився — це можна було зарахувати як посмішку.
— Так, Директрисо, — поблажливо відповів він. — Якщо ви помітили, то найближчий до нас Рій, якщо не брати до уваги Вигнанців біля Гіперіона... — віртуальна картинка збільшилася і змістилася до червоних векторів над золотою хмаркою, що, я був певен, включала планети Небесну Браму, Божегай та Море Безкрає. Висновуючи з масштабу, загроза Вигнанців і справді була дуже далекою. — Ми фіксуємо напрям міграцій Роїв за збуреннями в просторі Гокінґа, які вловлюють сонари в Мережі та поза нею. Крім того, наші стратегічні зонди дуже часто верифікують розміри кожного Рою та напрям його руху.
— Як часто, адмірале? — поцікавився сенатор Колчев.
— Щонайрідше раз на пару років, — гаркнув адмірал. — Ви повинні розуміти, що час польоту складає багато місяців навіть на спін-швидкостях, і час-у-борг з нашої перспективи подекуди становить і дванадцять років.
— Враховуючи ці прогалини між спостереженнями, — не здавався сенатор, — як можна знати, де і в який момент перебуває той чи інший Рій?
— Рушії Гокінґа не брешуть, сенаторе, — голос Насіти не виражав геть ніяких емоцій. — Збурення в гокінґовому просторі імітувати неможливо. Ми спираємося на дані фактичного спостереження за реальним розташуванням сотень... а у випадку великих Роїв... навіть тисяч маршових сингулярностей. Як і у випадку зі «світлом+», затримок у передачі інформації про ефект Гокінґа та часу-в-борг не спостерігається.
— Так, — із таким же незворушним, як і в адмірала, голосом Колчев погодився з Насітою, — але раптом Рої подорожують на доспінових швидкостях?
— Повільніше від гіперсвітлових швидкостей, сенаторе? — по-справжньому всміхнувся Насіта.
— Так.
Я побачив, як Морпурґо і деякі інші військові похитали головами, ховаючи сміх. І тільки молодий капітан II рангу BMC ЗСГ Вільям Аджунта Лі уважно подався вперед із серйозним виразом обличчя.
— При досвітлових швидкостях, — з кам’яним обличчям відказав адмірал Насіта, — нашим праправнукам і справді доведеться потурбуватися, аби попередити про вторгнення Вигнанців своїх онуків.
Колчева ці слова не переконали. Він підвівся і тицьнув на дугу, по якій найближчий Рій віддалявся від Гегемонії вище Небесної Брами:
— Ну, а якби ось цей Рій збирався підійти до нас із вимкнутими рушіями Гокінґа?
Насіта зітхнув, очевидно, роздратований тим, як дрібнички відволікали увагу від предмета обговорення на зустрічі.
— Сенаторе, я вас запевняю, що якби цей Рій зараз вимкнув рушії Гокінґа і тут же повернув у бік Гегемонії, то до наших кордонів вони підійшли би, — Насіта кліпнув, звіряючись з імплантами та каналами зв’язку, — за двісті тридцять стандартних років. У прийнятті нашої сьогоднішньої ухвали цим фактором можна знехтувати, сенаторе.
Міна Ґледстон нахилилася вперед, і всі очі повернулися до неї. Я зберіг попередній ескіз у пам’яті ерзац-екрана і почав новий.
— Адмірале, мені здається, що головний клопіт усе ж таки полягає в тому, що ви нам пропонуєте безпрецедентний крок — концентрація сил у системі Гіперіона така, що ми фактично складаємо всі яйця в один кошик.
Люди за столом весело пожвавилися. Ґледстон славилася афоризмами, історіями та приповістками настільки давніми та забутими, що на ділі вони сприймалися як щось абсолютно нечуване. Це могла бути якраз одна з таких.
— То ми складаємо всі яйця в один кошик? — повторила вона.
Насіта ступив уперед і поклав руки на стіл, вп’явшись довгими пальцями в його край. І міць тих пальців відповідала силі духу цього маленького чоловіка. Він був однією з тих нечисленних особистостей, котрі командували іншими та домагалися покори без жодних зусиль.
32
псевдоподія (гр. ψευδοποδια [pseudopodia], «несправжня нога») — тимчасовий цитоплазматичний виріст в одноклітинних організмів.