— Ні, Директрисо, не складаємо, — не повертаючись, він змахнув рукою на монітор позаду й трохи вище від нього. — Час випередження підльоту навіть найближчих Роїв для того, щоб підібратися до Гегемонії, становить місяці лету на рушіях Гокінґа... А це три роки реального часу. Компонентам же нашого флоту (навіть якщо їх роздислоковано дуже широким фронтом, навіть якщо вони ведуть бій) потрібно менше п’яти годин на відступ та квантування в будь-яку точку Мережі.
— Але ж це тільки в тому разі, якщо флот у межах Гегемонії, — зауважила сенатор Рішо. — Колоній не можна лишати беззахисними.
Насіта знову махнув руками:
— Двісті бойових кораблів, потрібних нам для рішучої перемоги в системі Гіперіона, або походять із власне Мережі, або оснащені власним ресурсом корабля-стрибуна. Жодної флотської одиниці, приписаної до колоніальних світів, ми не займали.
Ґледстон кивнула.
— А раптом гіперіонівський портал буде знищено або захоплено силами Вигнанців?
Із того, як за столом засовалися люди, з похитування голів та зітхань я зрозумів, що вона торкнулася найболючішого питання.
Насіта віддав їй легкий уклін і рушив назад до невеликого підвищення, ніби це було саме те питання, на яке він чекав, а тому зрадів, що нарешті всім другорядним речам настав край.
— Прекрасне запитання, — промовив він. — На попередніх зустрічах ми зверталися вже до нього, але тепер поясню деталі.
По-перше, телепортів у нас із запасом. Зараз у системі перебуває щонайменше два кораблі-стрибуни, а з прибуттям підкріплення матимемо ще три. Вірогідність знищення всіх п’ятьох кораблів надзвичайно, надзвичайно мала... по суті, нікчемна, якщо взяти до уваги збільшення оборонного потенціалу з’єднання в системі.
По-друге, шанси Вигнанців захопити військовий телепорт неушкодженим, а потім ще й скористатися ним для проникнення в Мережу — нульові. Кожен корабель... кожна особа... що користується військовим телепортом, проходить ідентифікацію застереженими, шифрованими мікротранспондерами, чиї бази даних оновлюються щодень...
— А хіба Вигнанці не можуть зламати ці коди?.. Застосувати свої? — перебив його сенатор Колчев.
— Це неможливо, — Насіта міряв кроками своє маленьке підвищення, склавши руки за спиною. — Оновлення шифрів відбувається щоденно за методом Вернама[33] із застосуванням каналів «світло+». Координується Генштабом у Мережі...
— Перепрошую, — озвався я, дивуючись звучанню власного голосу в цьому приміщенні, — але сьогодні вранці я здійснив короткий візит у систему Гіперіона і не помітив жодних шифрів.
Голови порозверталися. Адмірал Насіта знову вдав із себе сову, крутнувши шиєю так, ніби вона в нього була на підшипниках, що рухалися абсолютно без тертя.
— І попри те, пан-Северне, — промовив він, — вас із пан-Гантом кодували інфрачервоні лазери, безболісно, без жодних інтрузивних втручань, як у відправній, так і в кінцевій точках телепортування.
Я кивнув, упродовж якоїсь миті вражений тим, що адмірал запам’ятав моє ім’я, аж поки не зрозумів, що він також мав імпланти.
— По-третє, — правив Насіта далі, ніби я й рота не відкривав перед цим, — якщо неможливе таки станеться і сили Вигнанців подолають наші захисні рубежі, захоплять телепорти неушкодженими, обійдуть безвідмовні системи шифрування переміщень і запустять невідому їм технологію, яку ми від них боронимо понад чотириста років... навіть у такому разі всі їхні зусилля будуть марними, оскільки весь рух військових засобів у напрямку Гіперіона відбувається через базу на Мадг’ї.
— Де? — пролунав хор голосів.
Я знав про Мадг’ю тільки з розповіді Брон Ламії про смерть її клієнта. І вона, і Насіта вимовляли цю назву по-особливому бридко та неприємно.
— На Мадг’ї, — повторив адмірал Насіта, тепер щиро всміхаючись, завдяки чому він виявився напрочуд схожим на хлопчака. — Не порпайтеся у власних комлоґах, пані та панове. Мадг’я належить до «чорних» систем, відсутніх в усіх каталогах і мапах телепортів. Ми її зарезервували саме для таких потреб. У цій системі тільки одна придатна для життя планета, що годиться лише для гірничо-видобувних робіт і для нашої бази. Мадг’я — останній оборонний редут. Варто військовим кораблям Вигнанців зробити неможливе, тобто прорвати наш захист та захопити портали на Гіперіоні, то єдиним місцем, куди вони зможуть потрапити, стане Мадг’я, де зосереджено значну кількість автоматизованих систем вогню, які контролюють абсолютно все, що входить у систему. Якщо Вигнанцям таки поталанить розв’язати цю задачу про квадратуру кола, так би мовити, і їхній флот переживе квантування в систему Мадг’ї, то вихідні портали автоматично самоліквідуються і ті зорельоти застрягнуть там, за багато років лету до Мережі.
— Так, — знову говорила сенатор Рішо, — але ж і наші кораблі також. Дві третини флоту лишиться в системі Гіперіона.
Насіта стояв наче за командою «вільно», широко розставивши ноги та склавши руки за спиною.
— Це правда, — погодився він. — Звісно, ми з командуванням об’єднаних штабів зважили наслідки цієї віддаленої... можна було би навіть сказати, «статистично неможливої»... події багато разів. Ризик нам видався прийнятним. Навіть якщо станеться неможливе, в нашому розпорядженні все одно буде понад двісті військових кораблів для захисту Мережі. У найгіршому разі ми втратимо Гіперіон, завдавши жахливого удару по Вигнанцях... що само по собі майже напевно відверне будь-яку майбутню агресію.
Але ми передбачаємо не такий хід подій. Із близьким підсиленням у двісті кораблів (упродовж наступних восьми стандартних годин) наші прогнози і прогнози Консультаційної ради штучних інтелектів свідчать, що вірогідність цілковитої поразки агресивного Рою Вигнанців при незначних втратах наших Збройних сил... становить дев’яносто дев’ять відсотків.
Міна Ґледстон повернулася до радника Альбедо, проекція якого в притлумленому світлі здавалася бездоганною.
— Раднику, я не знала, що це питання розглядала Консультаційна рада штучних інтелектів. Показник вірогідності в дев’яносто дев’ять відсотків переконливий?
— Цілком переконливий, Директрисо, — відповів Альбедо. — Вірогіднісний коефіцієнт становить дев’яносто дев’ять цілих дев’ятсот шістдесят дві тисячі сімсот дев’яносто чотири мільйонні відсотка, — усміх став іще ширший: — Цього має вистачити, щоби на короткотривалий час покласти всі яйця в один кошик.
Ґледстон залишилася серйозною:
— Адмірале, скільки, на вашу думку, триватимуть бойові дії після одержання вами підкріплень?
— Стандартний тиждень, Директрисо. Щонайбільше.
— Так мало? — вигнулася у подиві брова Ґледстон.
— Так, Директрисо.
— Генерале Морпурґо, якої думки про це Сухопутні сили?
— Ми згодні, Директрисо. Підкріплення необхідні, причому — негайно. Транспорти доставлять приблизно сто тисяч десанту і сухопутних військ для зачистки решток Рою.
— Впродовж семи стандартних днів або й швидше?
— Так, Директрисо.
— Адмірале Сінґх?
— Це абсолютно необхідно, Директрисо.
— Генерале Ван Зейдт?
Одного за одним Ґледстон оптувала начальників об’єднаних штабів та військовиків високого рангу, поцікавившись навіть думкою начальника Військового училища «Олімп», котрий аж наприндився від гордощів, що його думка має вагу. Один за одним усі давали свою беззастережну згоду.
— Капітане Лі?
Усі погляди звернулися в бік молодого офіцера морського флоту. Я помітив, як раптом скривилися та напружилися старші офіцери, і зрозумів, що молодий Лі був тут присутній на запрошення радше Директриси, ніж внаслідок ласки його командирів. В одному зі своїх давніших висловлювань, пригадав я, Ґледстон назвала молодого капітана Лі більш ініціативним та розумним, аніж деякі інші представники Збройних сил. Гадаю, після сьогоднішніх відвідин цієї зустрічі на кар’єрі чоловіка можна ставити хрест.
Капітан II рангу Вільям Аджунта Лі незатишно покрутився у своєму зручному кріслі.
33
надзвичайно проста і водночас напрочуд криптографічно стійка система симетричного шифрування, розроблена американським зв’язківцем Ґілбертом Вернамом (1890-1960) у 1917 р. для потреб телеграфії. Ґрунтується на застосуванні одного й того самого ключа для (роз)шифрування, що має ідентичний із повідомленням розмір та використовується лише один раз, після чого знищується (т. зв.