Ні. Усе йтиме за планом, поки його пункти не скінчаться. Аж ген до непрогнозованого. У небачені води хаосу, де навіть прогнозисти ТехноКорду, котрі знають усе, лишаються сліпими.
Ґледстон ішла платформами, вежами, пандусами та кладками деревного міста храмовників. Мешканці його крон, завезені сюди з двох десятків світів, та скориговані аРНКтистами шимпанзе лаялися на неї з-поміж гілля та кидалися врозтіч, граційно розгойдуючись на хирлявих ліанах у трьохстах метрах вище підліску. Із районів, закритих для туристів і привілейованих відвідувачів, Ґледстон чітко розчула схожу на григоріанські хорали вранішню службу тамплієрів. Унизу зі світлом та рухом прокидалися нижні яруси. Минули нетривалі зливи, і Ґледстон повернулася нагору, звідки знову могла насолодитися пейзажем. Підвісним, усуціль дерев’яним мостом завдовжки шістдесят метрів вона дісталася іншого дерева — ще більшого, до якого було пришвартовано півдюжини великих аеростатів (єдиний дозволений на цій планеті вид транспорту); нетерплячі, спраглі лету, їхні пасажирські гондоли погойдувалися на леготі, нагадуючи великі бурі ягоди. Оболонки повітряних куль хтось із любов’ю розмалював у кольори, що нагадували інших живих істот: монгольф’єрів, метеликів-монархів, яструбів Томаса, райдужних повітроплавців, вимерлих цепленів, повітряних кальмарів, місячних нетель, орлів[40] (настільки шанованих, що їх навіть не намагалися відтворити чи аРНКтизувати) та багато кого ще.
Усе це загине, якщо я не спинюся. Обов’язково загине.
Ґледстон призупинилася на краю круглої платформи і так міцно вхопилася за поручні, що старечі плями на її руках ще сильніше проступили на раптово зблідлій шкірі. Вона згадала старі книжки, які колись читала. У них ішлося про те, як щойно зароджені європейські нації, ще до Гіджри, ще до космічних польотів, перевозили в рабство чорних людей — африканців — із їхньої батьківщини на колоніальний Захід. Чи завагались би ці раби, в ланцюгах і кайданах, голі й скрючені в смердючому трюмі рабовоза... чи завагались би ці раби перед повстанням, чи сумнівались би скидати в море власних тюремників, знаючи, що їхні дії знищать цей прекрасний рабовласницький корабель... чи й саму Європу?
Але ж вони могли повернутися в Африку.
Із горла Міни Ґледстон вирвався чи то стогін, чи то схлипування. Вона відвернулася від мальовничого світанку, від співів, що вітали новий день, від повітряних куль (живих монгольф’єрів та рукотворних аеростатів) у новонародженому небі і спустилася вниз, у відносну темряву, звідки викликала персональний телепорт.
На рідну планету останнього пілігрима, Мартіна Силена, їй би потрапити не вдалося. Попри те, що напівсиньому від численних курсів терапії Поульсена поету сповнилося тільки півтора століття, а його клітини пам’ятали заморожування дюжини тривалих кріогенних фуг і ще холодніших способів зберігання, його життя насправді простяглося на понад чотириста років. Він народився на Старій Землі в останні дні її існування. Його матір належала до надзвичайно аристократичної родини, і юність поета минула під пастило з декадентства й елегантності, краси і медвяного запаху занепаду. Мати лишилася конати із вмирущою Землею, а Силена відправила в космос, аби хтось міг розібратися з сімейними боргами, навіть якщо це означало... саме так воно в результаті і сталося... служити на каторжній роботі в одному з найпекельніших загумінкових світів Мережі.
Ґледстон не могла відвідати Старої Землі, а тому відправилася на Небесну Браму.
Столицею планети був Болотянськ, брукованими вулицями якого тепер крокувала Ґледстон, милуючись великими й старими будинками, що нависали над вузьким павутинням кам’яних каналів, а ті все пнулися вгору штучним гірським схилом, чимось нагадуючи гравюри Ешера[41]. Вишукані дерева і ще більша від них хвощова папороть вінчали пагорби, оторочували широкі білі проспекти і зникали за елегантним поворотом білих піщаних пляжів. Фіолетові хвилі ледачого припливу, наче призма, дробили світло на десятки різних кольорів і вмирали на бездоганному узбережжі.
Ґледстон затрималася в парку, що виходив на Болотянський променад, де у світлі газових ліхтарів і тінях дерев здійснювали свій вечірній моціон десятки пар і виряджені туристи. Директриса уявила, на що була більше схожа Небесна Брама ще три століття тому, коли вона залишалася неотесаною планеткою Протекторату, не до кінця тераформованою, а Мартін Силен тут усе одно потерпав на культурний шок, втрату статків та ушкодження головного мозку через «рефрижераторний струс» довгої мандрівки, то й мусив гарувати в цьому світі фактично рабом.
Тоді Атмосферна генерувальна станція забезпечувала придатним повітрям кількасот квадратних кілометрів території, на якій заледве можна було виживати. Цунамі забирали із собою з однаковою безпристрасністю цілі міста, меліоративні проекти й самих робітників — без розбору. І каторжні трудяги, такі як Силен, мусили копати кислотні канали, чистити дихальне горло станції від бактерій-регенераторів і після чергових повеней у долині виловлювати усяку твань спільно із трупами.
«Деякий прогрес усе ж таки спостерігається, — думала Ґледстон, — незважаючи на ту інертність, яку силою нав’язав ТехноКорд. Попри фактичну загибель науки. Попри нашу фатальну залежність від іграшок, жалуваних власними створіннями».
Її це не задовольнило. До цієї прогулянки світами їй кортіло відвідати рідні домівки всіх прочан з Гіперіона. І попри марність застосування цього критерію до Небесної Брами стосовно Силена саме тут, вона знала, він навчився віршувати по-справжньому, хоча його мозок і залишався тимчасово враженим і він не міг розмовляти. Проте це не була рідна домівка поета.
Ґледстон нехтувала приємною музикою, що лилася зі сторони Променаду, де йшов концерт, нехтувала потоками приміських «емтешок», які летіли над її головою, ніби зграя перелітного птаства, нехтувала приємним повітрям та ніжним світлом. Вона викликала портал і скомандувала йому доправити її на земний Місяць. Той самий Місяць.
Замість того, щоби розпочати квантування, комлоґ попередив її про небезпеку перебування там. Вона перекрила його команди своєю.
Із нізвідки вигулькнув її мікрододаток і тонким голоском в імпланті засумнівався в доречності подорожі Виконавчої директриси до такого нестабільного місця. Вона стишила і його.
Уже навіть сам телепорт заходився сперечатися із нею, поки вона не скористалася універсальною карткою для ручного перепрограмування.
Перед нею відкрилися двері порталу, і Ґледстон ступила в них.
Єдине місце на супутнику Старої Землі, де все ще можна було жити, розташовувалося в горах навколо одного з морів, де Збройні сили влаштовували свою церемонію «Масада», тож Ґледстон вийшла саме тут. Глядацькі місця і плац зараз стояли порожнем. Захисні поля десятого класу затьмарювали зірки і стіни віддаленого валу, проте Ґледстон таки роздивилася, де внутрішній жар від страхітливих перепадів гравітації розтопив неблизькі гори і перетворив розплави гірської породи на новітні скельні моря.
Директриса йшла рівниною, вкритою сірим піском, відчуваючи незначну силу тяжіння, ніби запрошення злетіти. Вона уявляла себе однією з тих повітряних куль тамплієрів, ледве припнуту, проте ладну шугнути вгору будь-якої хвилини. Жінка притлумила бажання підскочити й стрибати вперед на велетенські відстані, а втім хода її була легка, і тільки курява здіймалася за нею, утворюючи найнеймовірніші візерунки.
Під куполом захисного поля повітря лишалося вкрай розрідженим, і Ґледстон раптом помітила, що дрижить, незважаючи на нагрівальні елементи в її плащі. Вона довго простояла в центрі невиразної рівнини, де спробувала уявити Місяць без усього цього, — місце, куди людство на тривалому й непевному шляху зі своєї колиски зробило свій перший крок. Але трибуни й армійські ангари з устаткуванням відволікали її, зводили нанівець усю силу уяви, тому вона нарешті підвела погляд і зиркнула туди, на що збиралася подивитися від самого початку.
40
омаж (данина) творчості американського письменника-фантаста Джека Венса (1916-2013), у якого є фантастичне оповідання про клопоти, яких зазнав землянин під час адаптації до чужопланетної культури «The Moon Moth» [Місячна нетля] (1961). Українською мовою не перекладалося.
41
Мауріц Корнеліс Ешер (Escher, 17.06.1898, м. Леуварден, Нідерланди — 27.03.1972, м. Ларен, Півн. Голландія, Нідерланди) — видатний нідерландський графік, у чиїх роботах обігруються різноманітні аспекти симетрії та нескінченності, особливості репрезентації складних тривимірних об’єктів. Вважається найяскравішим представником імпарту — мистецтва зображення неможливих фігур.