Я уточнив в інфосфері. Ренесанс-Вектор — мішень другої хвилі вторгнення, очікуваної за сто сім годин. Мені здалося дивним, що біженці із Фудзі заполонили водні шляхи, оскільки до падіння меча на їхній світ лишалося більше двохсот годин, але потім усвідомив, що якщо не брати до уваги відособлення ЦТК, то ріка й надалі біжить планетами у своїй звичній тяглості. І біженці з Фудзі осідлували ріку, що припливала до них із Ціндао (тридцять три години до Вигнанців), і проз Денебі-Драй (сто сорок сім годин) та Ренесанс-Вектор прямували на поки що безпечні Ощадливість та Мураву. Я похитав головою, відшукав відносно вільний бічний канал, звідки можна було спостерігати за цим божевіллям, гадаючи, коли влада змінить маршрут ріки так, аби з усіх загрожених планет стало можливим дістатися сховків.
«Їм таке під силу?» — міркував я. ТехноКорд сконструював ріку Тетіс у подарунок Гегемонії на її п’ятсотрічний ювілей. Але ж Ґледстон чи хто там іще мусили попрохати їх про допомогу в евакуації? «Цікаво, попрохали ж?» — думав я. Чи схоче Корд помогти? Я знав, що Ґледстон переконана, нібито його компоненти мали намір винищити людину як біологічний вид, і війна для Директриси — безальтернативний вибір у такій ситуації. І який простий рішенець для налаштованих проти людини елементів Корду — просто відмовити в евакуації мільярдів, котрим Вигнанці становлять небезпеку!
Я всміхнувся, хоч і понурим вишкіром, та ненадовго, бо одразу второпав, що, крім усього іншого, ТехноКорд утримує й обслуговує мережу телепортів — мій єдиний шлях із небезпечної території.
Свій катер я пришвартував біля кам’яних сходів, що спускалися до брудної води. На нижніх східцях, котрі, напевно, квантували із якогось класичного міста Старої Землі в перші роки по Великій Помилці, ріс зелений мох. Сходи з часом постиралися і вкрилися павутинкою тріщин, якими єдналися яскраві цятки на камені — геть ніби карта-схема Всемережжя.
Надворі стояла дуже тепла погода, і повітря було напрочуд густим та важким. Сонце Ренесанс-Вектора низько висіло над мансардами хмарочосів. Для моїх очей його світло здавалося надмір червоним і тягучим. Галас із-над Тетісу навіть тут, у ста метрах далі по такому собі водному «провулку», оглушував. А між темними стінами та навислими карнизами кружляли зворохоблені голуби.
«Що можна зробити?» Усі поводилися так, немовби світ покотився назустріч своєму кінцю, і найліпше, чим можна зайнятися, — це безцільно блукати.
«Це твоя робота. Ти — спостерігач».
Я потер очі. Хто сказав, що поети мають цим займатися? Я подумав про Лі Бо та Джорджа У, котрі водили Китаєм цілі армії[58] і водночас, поки їхні солдати спали, творили якнайчутливішу поезію. Ну, а Мартін Силен хоча би прожив тривале та багате на події життя, навіть якщо одна половина тих діянь непристойна, а друга — фактично змарнована.
Від самої думки про Мартіна Силена я застогнав.
«І що ж це, немовля Рахіль теж зараз висить на терновому дереві?»
На якусь секунду я замислився, чи така доля має хоч якісь переваги перед швидкою кончиною від хвороби Мерліна.
Ні.
Я заплющив очі, зосереджуючись на тому, щоб узагалі ні про що не думати, сподіваючись установити контакт із Солом та щось дізнатися про його дитину.
Маленький човен лагідно погойдувався на хвилях, що їх сюди гнали далекі кільватерні струмені. Десь наді мною знову залопотіли крилами голуби, а тоді птахи примостилися на бортику і затуркотіли.
— Мені байдуже, дуже складно це чи ні! — кричить Міна Ґледстон. — Весь флот має прибути в систему Веґи для оборони Небесної Брами. А вже потім ви передислокуєте необхідні підрозділи до Божегаю та інших планет під загрозою. Єдина наша перевага станом на даний момент — це мобільність!
Обличчя адмірала Сінґха аж темнішає від розчарування.
— Надзвичайно небезпечно, пан-Викондиректрисо! Якщо відправити флот у систему Веґи, він наразиться на страшенну загрозу лишитися відрізаним від нас. Звісно, у такому разі може здійснитися спроба зруйнувати сферу сингулярності, що, власне, і з’єднує ту систему з Мережею.
— Захищайтеся! — перебиває його Ґледстон. — Хіба не для цього ми набудували всі ці дорожезні кораблі?
Сінґх у пошуках підтримки переводить погляд на Морпурґо та інший генералітет. Усі мовчать. Група засідає в Оперативному центрі урядового крила. Стіни завішані голограмами та рухливими колонками даних, але на них ніхто навіть не дивиться.
— Ми задіяли всі наші ресурси для оборони сфери сингулярності в системі Гіперіона, — тихим голосом виправдовується адмірал Сінґх, ретельно добираючи слова. — Відступ під ворожим вогнем, особливо в момент атаки всього Рою, — надзвичайно складна задача. Адже якщо ми втратимо ту сферу, то наш флот опиниться на відстані вісімнадцяти місяців часу-в-борг від Мережі. І поки він повернеться, ми можемо програти війну.
— А я і не прошу вас ризикувати тією сферою, поки ми не переправимо усього флоту, адмірале, — стримано киває головою Ґледстон. — Я вже погодилася з вами і дала дозвіл на захоплення Гіперіона ще до виводу всіх кораблів звідти... та я наполягаю на тому, щоб ми не здавали їм планет Мережі без бою.
Тут підводиться генерал Морпурґо. Лузієць має виснажений вигляд.
— Директрисо, ми плануємо дати їм бій. Але набагато раціональніше провести оборонні рубежі біля Хеврона або Ренесанс-Вектора. Так ми не тільки п’ять діб виграємо для підготовки, але й...
— І втратити дев’ять світів?! — Ґледстон увірвався терпець. — Мільярди громадян Гегемонії! Людей. Втрата Небесної Брами і без того — страшний удар, але Божегай — це наш культурний та екологічний скарб. Це буде непоправна втрата.
— Директрисо, — озивається Аллан Імото, міністр оборони, — зараз надходять відомості, що тамплієри вже доволі давно змовились із так званою Церквою Ктиря. Більшість її програм одержували фінансування якраз...
Ґледстон змахує рукою, щоби він замовк.
— Мені байдуже. Не можна допускати самої думки про втрату Божегаю. Якщо ми не здатні захистити Веґи та Небесної Брами, то фронт має пройти планетою храмовників. І це моє останнє слово.
Намагаючись усміхнутися якомога іронічніше, Сінґх виглядає так, немов його підняли на невидимих ланцюгах.
— Значить, тоді в нас менше години, Директрисо.
— Останнє слово, — повторює Ґледстон. — Лі, що із заворушеннями на Лузі?
Гант прокашлюється. У нього традиційно винуватий вигляд і неквапливі манери.
— Пан-Виконавча директрисо, станом на цей момент ними охоплено щонайменше п’ять Вуликів. Знищено матеріальних цінностей на суму в кількасот мільйонів марок. Телепортом із Фригольма були перекинуті підрозділи Сухопутних військ, яким, складається враження, вдалося зупинити найгірші грабунки та масові виступи, але поки що ми й приблизно не можемо сказати, коли у цих Вуликах знову працюватимуть портали. Безсумнівно, відповідальність за це несе Церква Ктиря. Власне, перші демонстрації розпочали її фанатичні послідовники у Вулику Берґстрема, єпископ виступив із терміновим закликом по ГТБ, поки його передачі не зупинили...
— Отже, він викрився, — опускає голову Ґледстон. — Він на Лузі?
— Невідомо, пан-Виконавча директрисо, — відказує Гант. — Місцева Транспортна служба намагається відстежити переміщення його та верхівки причту.
Ґледстон крутнулася до молодого чоловіка, котрого я не одразу впізнав. Це був капітан II рангу Вільям Аджунта Лі, герой Битви за Мауї-Заповітну. Востаннє я про нього чув, коли його саме переводили на периферію за те, що він наважився висловити свою думку перед старшими чинами. Тепер же на його формених еполетах красуються золоті та смарагдові знаки розрізнення контр-адмірала Військово-морських сил.
58
відомості про військовий досвід видатного китайського поета «Золотого віку» Лі Бо (701-762) в персони Джона Кітса, м’яко кажучи, перебільшені, оскільки митець фактично ніколи не очолював жодних військ. У реальності весь мілітарний досвід Лі Бо зводився до спроб жити за ідеалами мандрівного лицаря