— Що ви думаєте про боротьбу за кожну планету? — питає в нього Ґледстон, нехтуючи власними словами про остаточне рішення.
— Гадаю, це помилка, Виконавча директрисо, — каже Лі. — Усі дев’ять Роїв націлені на атаку. Єдиний рій, що про нього ми можемо не переживати цілі три роки (за умови, що зможемо вивести війська), зараз наступає на Гіперіон. Якщо ми сконцентруємо флот (хоч би його половину) для оборони Божегаю, то майже зі стовідсотковою вірогідністю не зможемо передислокувати цих сил для захисту інших восьми світів першої хвилі вторгнення.
Ґледстон масажує нижню губу.
— Ваші рекомендації?
Контр-адмірал Лі переводить подих:
— Мінімізувати втрати. Знищити сфери сингулярності на всіх дев’яти планетах і підготувати контрнаступ задля відбиття атаки Роїв другої хвилі до того, як вони наблизяться до залюднених систем.
За столом зчиняється галас. Сенатор Фельдштайн зі Світу Барнарда зірвалася на ноги і щось горлає.
Ґледстон чекає, поки вщухне буря.
— Тобто ви говорите про те, щоби перенести бойові дії на їхню територію? Контратакувати і не чекати оборонних боїв?
— Так, пан-Виконавча директрисо.
Тепер Ґледстон звертається до адмірала Сінґха:
— Це реально? Ми можемо спланувати, підготувати і запустити ці наступальні дії за... — вона звіряється із потоком даних угорі на стіні, — дев’яносто чотири стандартні години?
Сінґх виструнчився.
— Реально? М-м... напевно, Виконавча директрисо, але політичні наслідки втрати дев’ятьох планет Мережі... е-е... логістичні труднощі...
— Це реально? — наполягає Ґледстон.
— М-м... так, пан-Виконавча директрисо. Проте якщо...
— Виконуйте, — командує Ґледстон. Вона підводиться, і всі сенатори підхоплюються на ноги. — Сенаторе Фельдштайн, з вами та парламентарями, котрі представляють інші світи, яких це стосується, я зустрінуся у своєму кабінеті. Лі, Аллане, будь ласка, інформуйте мене про заворушення на Лузі. Наступного разу Військова Рада зустрічається тут за чотири години. Доброго дня, пані та панове.
Я блукав по вулицях, ніби в тумані, вловлюючи розумом лише відлуння. Удалині від річки Тетіс, де каналів поменшало, а пішохідні магістралі стали ширшими, натовп заполонив вулиці. Я дозволив комлоґу прокладати мені шлях до різних телепорт-станцій, але щоразу юрба біля кожної наступної була тільки рясніша. Через кілька хвилин я збагнув, що це зіштовхуються два потоки — мешканці Ренесанс-В. намагаються покинути свою планету, а туристи-іншосвітяни з цілої Мережі, навпаки, пробратися на неї. Цікаво, чи здогадався хтось із евакуаторів Ґледстон зайнятися проблемою допитливих телепортувальників, яким стало цікаво подивитися на початок війни?
Жодної ідеї, яким чином я снив про діалоги в Оперативному центрі Ґледстон, в мене так і не виникло. Проте я навіть не ставив під сумнів їхньої справжності. Коли я подумки повертався у пережите, в пам’яті спливали деталі моїх снів вчорашньої тривалої ночі, в яких я не тільки бачив події на Гіперіоні, а й блукав планетами разом із Виконавчою директрисою та дізнавався подробиці зустрічей на найвищому рівні.
«Хто я?»
Кібрид був біологічним додатком, закріпленим за штучним інтелектом... у моєму випадку — додатком персони поверненої особистості... захованої десь у надрах Корду. У цьому є раціональне зерно: ТехноКорд у курсі всього, що відбувається в Будинку уряду та в численних коридорах можновладців людства, яке настільки збайдужіло до гіпотетичної можливості Штінтів спостерігати за їхнім життям, що вподібнилося до сімей у південних штатах США Старої Землі напередодні Громадянської війни, котрі говорили про все на світі в присутності інших людей — своїх рабів. І з цим нічого не поробиш. Навіть найбільш упосліджений представник найбідніших прошарків населення найнижчих рівнів Вулика «Утиль» мав комлоґ із біомонітором, багато хто користувався імплантами, і всі вони налаштовувалися на музику інфосфер, були підконтрольні елементам інфосфер, залежали від функцій інфосфер. Відтак людство змирилося із браком особистого простору. Якось один митець на Есперансі мені заявив: «Займатися сексом чи сваритися вдома під наглядом біомоніторів — все одно що роздягатися в присутності кота чи собаки... спочатку ти замислюєшся над цим, а потім забуваєш про їхнє існування».
Невже я прослуховував якийсь обхідний канал, відомий тільки ТехноКорду? Був простий спосіб це з’ясувати: покинути свого кібрида і відправитися у подорож до Корду магістралями мегасфери, як це зробили Брон і мій безтілесний дублікат, коли я востаннє ділив із ними відчуття.
Ні.
Від цієї думки мені ставало паморочно, фактично зле. Я підшукав собі лаву і сів на хвилинку, опустивши голову між коліньми та дихаючи глибоко й повільно. Повз мене шурував натовп. Хтось десь до когось звертався через гучномовець.
Мені закортіло їсти. Востаннє я щось перекушував щонайменше добу тому — байдуже, кібрид ти чи ні, а тіло почувається слабким і виголоднілим. Я протиснувся крізь людей у завулок, де вуличні торговці, збуваючи свій крам з одноколісних гіростабілізованих візочків, кричали дужче від звичайного.
Я підійшов до генделика з найменшою чергою, замовив смажені коржики із медом, смачну брешіанську каву й піту із салатом, заплатив жінці одним доторком універсальної картки та рушив сходами вгору на балкон покинутого будинку, де й попоїв. Смакувало пречудесно. Я сьорбав каву і вже збирався докупити коржиків, коли помітив, що вирування мас на площі внизу вже не було таким бездумним. Люди згуртувалися навколо кількох чоловіків біля бортиків центрального водограю. Підсилені технікою слова дрейфували над головами юрби:
— ...Янгол Відплати бродить вивільнений поміж нами, пророцтва збуваються, Тисячоліття прийшло... як і віщувала Церква Останньої Спокути, котрій завжди була відома невідворотність покутування... надто пізно для всіх цих напівмір... надто пізно для чвар та усобиці... кінець людства наступає, Велике Горе на порозі[59], надходить Тисячоліття нашого Володаря.
Я зрозумів, що чоловіки в червоному — священики Церкви Ктиря, як і те, що натовп їм відповідав: спершу поодинокими схвальними викриками, випадковими «Так! Так!» чи «Амінь!», а потім і співом в унісон, здійманням кулаків над головами і лютим екстатичним воланням. М’яко кажучи, все це виглядало безглуздо. Всемережжю в цьому столітті не бракувало релігійних обертонів дохристиянського Риму на Старій Землі: політика толерантності, міріади віровчень, більшість із яких (подібно до дзен-гностицизму) заплутані та звернені самі в себе, напрочуд далекі від такий речей, як прозелітизм. А назагал панувала атмосфера ненав’язливого цинізму та байдужості до релігійних виявів.
От тільки не зараз і не на цій площі.
Я міркував про те, наскільки вільними від влади юрби були останні століття: аби зібрати навколо себе натовп, потрібно вести публічні зібрання, але в наш час публічні зібрання відбувалися шляхом спілкування окремо взятих людей у Речі Спільній або на інших каналах інфосфери; масу людей важко підігріти до потрібного градуса, якщо ці самі люди розділені кілометрами та світловими роками, а спільні в них тільки засоби комунікації та канали «світло+».
Із замріяного стану мене раптово вивела тиша, яка постала серед ревища цього тлуму, а також поворот тисяч облич у мій бік.
— ...і ось один із них! — скрикнув аскет, змахнувши червоною хламидиною і вказавши рукою на мене. — Він входить до закритого кола Гегемонії... один із грішників-махінаторів, що наближали День Спокути, як могли... це саме він і подібні до нього хочуть, що аби за їхні гріхи із Ктирем розплачувалися ви, поки вони переховуватимуться на таємних планетах, які керівництво Гегемонії приберегло для себе на чорний день!
Я опустив стаканчик із кавою, проковтом доїв останній шматочок смаженого коржика і вилупив очі. Той чоловік плів нісенітниці. Але звідки він знав, що я прибув із ЦТК? Чи що я маю доступ до Ґледстон? Прикриваючи очі долонею від пекучих поглядів та ігноруючи здійняті у мою сторону кулаки, я ще раз придивився до обличчя над червоними одежами...
59
новозаповітний образ. Див., зокрема, Об’явлення Івана Богослова 7:14 (пер. митрополита Іларіона [Івана Огієнка], 1962).