О благословенна старовино! Не можу не похвалити тебе! Як було спокійно й справедливо! Наприклад, діти багатьох батьків — навіщо їм турбуватися, виснажувати здоров'я своє, а найголовніше — худити шлунок свій, мучитись, витверджуючи ті науки, котрих не зажадає від них ніхто протягом усього їхнього віку? Подаровано — а подарувати є що — і дітям приписано всі знання та надано їм учені звання без втрати часу й шкоди здоров'ю… А тепер?.. Мороз проймає тебе! Голови цукру, штофи, барильця, хоч подвойте їх, — нічого не вийде з того. Бідні молодики теперішнього століття! Хоч дуба дай, а мусиш усі науки вивчи ти, як буки, аз — ба. А скільки намножилося наук! Скільки висловів, слів, вигадуючи які, дехто просиджував цілі ночі, — а в нагороду значення їхнього ніхто, і навіть він сам, вигад ник, ніяк не розуміє й пояснити не може! O tempora, о mores![5] Мимоволі вигукую я вчену фразу, що якось задержалася в пам'яті моїй!.. Звичаї начальства змінилися, коли приймають тих, що шукають світла науки… Де ти, блаженна старовино?.. Чи повернешся ж?.. Сумно!..
Та подивімося далі. Тут побачите, яка різниця зайшла протягом двадцяти п'яти літ і що я повинен був витерпіти, віддаючи в науку Миронця, Юрка, Савка, Хомку та Трохимчика, любих синів моїх.
Настав день початку навчання. Не ївши, не пивши, ми пішли до школи. Брати, як ритори, пішли осібно, а я в супроводі вищеназваного хлопця Юрка почвалав у свій синтаксис, котрий і назвати ледве міг. У школу вступив я цілком байдуже, здаючись на волю случаю, а сам надумав, як напучували мене найніжніша матінка, не переймати жодної з усіх наук, взагалі дурних і дурними людьми знічев'я вигаданих. Отож я твердо й непохитно поклав собі «не вчитися гаряче», а жити вільно, як хочу, як то годиться через вільність моєї шляхетної породи. Будуть карати? Правда, боляче і навіть, ствердно скажу, дуже боляче, та пан Книшевський і доміне Галушкинський казали, бувало, що «все, що починається, те й кінчається», а тому хоч і почнуть сікти, та, як то природний порядок велить, як з досвіду знаю, перестануть. До того ж після кари різками який буває чоловік або хлопчик жвавий, піднесений, невимушений — покликаюся на всіх, хто зазнав на собі різок. Досі не знаю справжньої тому причини: чи се фізичний наслідок, чи від експерименту кров приходить у швидкий кругообіг, і від того людина стає веселішою, швидкішою в своїх діях, чи тому причиною є душевний стан людини, коли вона знає, що її покарано й більше сікти не будуть. Та що б там не було, а після різок стан чудовий! Проте лишімо одну половину сього вченого міркування: чи вигідно не вчитися? І звернімося до другої: яку користь дає наука?
Припустімо, що я замолоду проковтнув усю премудрість, навчений усього любісінько, достойний усіх учених ступенів. Та, вийшовши в світ, скажіть, будь ласка, коли й на що придадуться вам науки? Жити своїм домом у господарстві, на полюванні — скажете? Тут їх зовсім не спитають. Коли женитися — тим більше. Хоч проковтни всю халдейську премудрість, а єгипетською закуси, однаково не розпізнаєш вдачі твоєї нареченої до шлюбу і потім не пристосуєшся до примх, коли вона стане жінкою твоєю. Є на світі й невчені, а живуть собі добряче. І я туди ж піду, куди й ті, що вислухували всю премудрість. Коли батенько й матінка помруть і ми з братами поділимо майно, то мені припаде велика частина, і тоді навіщо мені науки? Мене шануватимуть люди, котрі навідують мене, так само, як і вченого.
Скажете, треба вчитись для того, щоб читати книжки?
Ото ще вигадали! Що з того, якщо вони досягнуть мети, для якої їх пишуть, себто щоб нас присипляти? І правду сказати, ще й як вони присипляють! А особливо — канальські! — з пишними заголовками, з барвистими обкладинками, з многозначними крапками, з навмисними прогалинами… Се чудо, а не книжки! Гадаю, що не народився ще той, котрий би їх до кінця дочитав; засне — будь я каналія, коли не засне — з досвіду кажу, — знаменито засне. Так невже для того, щоб самому заснути чи приспати інших, треба губити в принуці золоту молодість, витрачати час, потрібний на забавки та веселощі, псувати здоров'я вимушеним сидінням та усуненням від страви? Куди це годиться? Мене і звичайна казка так само приспить, як і лучча повість або роман на чотири (ух!) частини.
До того ж матінка моя правду, бувало, казали: ніщо так людині не потрібне, як здоров'я; з ним можна все й багато їсти; а ївши все, піддержуєш своє здоров'я. Пиріг зроблено, щоб вмістилася начинка, а начинка присмачує пиріг; так і людина з своїм шлунком. Науки ж — це справжні «глисти»: виснажать і схудять людину, хоч викинь її потім.