КНИГА ДРУГА
ЗАМОК
Полювання з хортами на заприміченого. Гість у замку. Останній із замкових двораків розказує історію останнього з Гореиіків. Що діється в садку. Дівчина в огірках. Снідання. Петербурзький анекдот пані Телімени. Новий вибух суперечок про Куцого та Сокола. Робакове втручання. Промова Войського. Заклад. В ліс по гриби!
Хто з нас не пам’ята юнацьких літ, братове,
Коли з рушницею ідеш було на лови,
Тинів не знаючи, не знаючи межі
І не зважаючи, чи власні, чи чужі
Вимірюєш лани? Бо на Литві стрільцеві
Ходити вільно скрізь, як морем — кораблеві!
То він зупиниться і в небі, у хмарок
Шукає віщувань, як давніх літ пророк,
То землю, чарівник, пита про щось велику,
Німу для городян, для нього стоязику.
Он захрипів деркач, а де — не зрозуміть:
Як щука в Німані, він у траві біжить;
Он жайворонків спів розсипався незримо,
Немов бринить весна дзвінками золотими;
Там — шуляк тріпотить на місці угорі
Легким метеликом на ясному вістрі, —
І, здобич бачивши своїм блискучим зором,
На неї падає з-під неба метеором;
А там орел дзвенить, усеї птиці жах,
Страшний, як для царів комета в небесах…[36]
Коли ж то дасть господь вернутись нам додому,
Орати рідний лан та мову чуть знайому,
В кінноті їздити лиш на самих зайців,
В піхоті воювать лише проти птахів,
Косою і серпом змінить списи й багнети,
А розрахунками домашніми — газети!
Уже в Сопліцівці світанок заяснів,
Заглянув у шпарки, стодолу звеселив,
Юрбою зайчиків розсипавши проміння,
Де паничі лежать на запашному сіні.
От паси золоті простяг він од стіни
І ніби жартома розгонить чар нічний,
І молоді уста черкає, як селянка,
Що будить колоском заснулого коханка.
Цвіркочуть горобці, гусак загомонів,
За ним, радіючи, зчинили крик і спів
Індиків та качок многоголосі хори, —
І корови ревуть, виходячи з обори.
Усі підводяться — один лише не встав
Тадеуш: звечора так довго мізкував,
Що не стулив очей за третім навіть півнем.
Нарешті, зморений, у сні забувся рівнім
І, в сіні втонувши, неначе у воді,
Світанку не почув. Аж тільки вже тоді,
Як двері скрипнули і в них повіяв вітер,
Підвів він голову і сонні очі витер.
Над ним, схиляючись, спинився бернардин
І голосно гукнув, мов задзвонив у дзвін:
«Вставай, хлопче! Вставай!» —
І пояс свій чернечий Крутив,
черкаючи Тадеушеві плечі.
А на подвір’ї чуть мисливський шум і гам:
Зібралося ловців і екіпажів там,
Що ледве вмістить їх подвір’я превелике.
У ріг затрублено, і під його музику
Зануджені хорти самі ідуть на смик.
Мисливець, що прикмет шукать у всьому звик,
Тут бачить радісне, щасливе віщування,
Святкуючи тріумф і гордощі зарання.
Пан Підкоморій дав останній свій наказ,
І рушила вперед кіннота вся нараз —
І, з брами вийшовши, розсипалась широко.
Асесор з Реєнтом, знай, скошуючи око,
У злості схованій пустили коні вряд
І — так велить їм честь та предковічний лад —
Розмову повели, як приятелі милі…
В душі, одначе, ждуть призначеної хвилі,
Коли один із них звитяги осягне.
Та нічичирк про те, — і жоден не збагне,
Кого примхливая Фортуна нині зрадить…
Той Куцого веде, той Сокола провадить.
Жіноцтво у бричках, а вколо паничі
На сідлах клоняться, розмови ведучи.
Ксьондз Робак по дворі ходив поважним кроком
І молитви шептав, — але кмітливим оком
З-під брів насуплених Тадеуша ловив.
Нарешті, пальця він до носа притулив,
Немовби даючи якусь пересторогу
І щось бажаючи сказати на дорогу.
Але дарма панич питає, що і як:
Не хоче бернардин свій пояснити знак,
І знов похнюпився і молитви читає…
Той стиснув остроги і молодь доганяє,
Їзда спинилася, затримуючи псів, —
І кожен, ніби стовп, на місці скаменів,
Рукою даючи наказ усім — мовчати.
Під грудкою землі мав схованку ухатий,
Котрого Судія примітив. Пильно всяк
Свій зір напружує. Подав Сопліца знак
Стояти на місцях, чекаючи, що буде.
Асесор з Реєнтом, випростуючи груди,
Рушають підтюпцем. Тадеуш при Судді
Шукає поглядом, де заєць: скрізь руді
Та сірі бур’яни та каменисті брили…
Нарешті поміча: звіря оторопіле
Лежить під камінцем, ушима, знай, пряде
І часу смертного у переляці жде.
Тим часом з Реєнтом Асесор над’їжджає —
Той держить Куцого, той Сокола тримає…
Кричать: «Ату! Лови!» — і покриває діл
Клубами темними, як хмара, темний пил.
Так лови почались.