Пан Тадеуш

Конем вигулькує із-за замкових сосон.
Нарешті — горе й сміх! — задумав зятем стать…
Та чи для Стольника такий був годен зять?
Як те примітив пан (а був на все кмітливий),
То, затаївшися у справедливім гніві,
Він юшки чорної звелів йому налить,[41]
Щоб зразу ледарю пиху ледачу збить.
Либонь, і панночці упав Сопліца в око,
Але ховала це од всіх вона глибоко.
В часи Костюшкові пан Стольник закликав
За Третє мая[42] встать. Він шляхту вже збирав,
Хотівши збільшити конфедератські сщли.
Ох! Царські враз війська наш замок обступили,
Ще й так закралися, а темна ніч була,
Коли команда їх під замок підійшла,
Що ледве встигли ми ударити в гармати
На гвалт і двері всі як слід позамикати.
У замку — пан, та я, та троє кухарів,
П’яних як темна ніч, та кілька гайдуків,
Ксьондз-пробощ, ще там хтось…
Солдати біля брами
«Ура! — кричать — ура!» — та блискають штиками —
І до високих стін один по однім — тиць!
А ми назустріч їм пальнули із рушниць…
Усе це в темряві… Ми з паном там, на ганку,
А гайдуки внизу. Хто вистрілить, мопанку,
Тому сам ксьондз ізнов рушницю подає,
І пані, й панночка… Огонь із вікон б’є,
І кулі сиплються. Три рази нападали
Завзяті вояки — і тричі відступали,
Та кожен раз не всі: тут не один і ліг.
От досвіток зайнявсь. Бій наче трохи втих,
І поховалися солдати за комору.
Та тільки вигляне із-за стіни которий, —
Пан Стольник підійме несхибний свій мушкеї,
І чорний у траву повалиться кашкет.
Вкінці, побачивши, що наша перемога,
Мій пан із шаблею ступає до порога,
Як сонце радісний: «Гервазію! Вперед!
Од шаблі польської загине хай багнет!»
І враз — хтось вистрілив з-під брами.
Я до пана, — Поблід він, падає…
Дивлюся — чорна рана
У грудях ланових.
Він пальцем показав — При брамі
Яцек той, отой Вусань стояв,
Рушницю у руках тримаючи димлячу.
Я виміряв його, — і міряю, й не бачу;
А він — неначе стовп. Стріляв аж двічі я,
Та схибив: чи з жалю міцна рука моя,
Чи зозла не могла йому попасти в груди.
Дивлюся: плачучи, понахилялись люди
Над Стольником, — а він… замовк уже навік…»
Гервазій в сумі тут глибокому поник
І тяжко заридав. «…Солдати вже ворота
Розламують, — мене ж така взяла скорбота,
Що я нічого вже не бачив і не чув.
На щастя, не один тут приятель прибув,
Що пана Стольника взивали рідним татом, —
І пам’яткового сипнули супостатам!
Отак загинув той, хто весь тримав повіт,
Хто славою гримів, і честю много літ;
Лишив багатства він, та не зоставив сина,
Щоб кров'ю ворогів обмилась домовина,
Але зостався — я. В його ще теплу кров
Рапіру я вмочив і месником пішов
(Напевно, пан чував про ту мою рапіру,
Що блискала не раз за правду, честь, за віру, —
Я Ножиком її від давніх літ зову).
Я чесно заприсяг, що, доки проживу,
Свій Ножик вищерблю на клятих цих Сопліцах.
Ловив я ворогів по корчмах, по столицях,
Одрубував носи та уші — у боях,
На сеймах, сеймиках, базарах, весіллях, —
Кількох на смерть убив у чеснім поєдинку,
Одного ж підпалив в його ж таки будинку,
Коли в Кореличах сутичка піднялась:
В огні він спряжився, неначе той карась!
Один тепер живе: це судія Сопліца…
І що ж? Йому віддать? Миритись?
Чи ж годиться Такого ворога пускати на поріг,
Щоб Стольникову кров він з нього стерти міг?
Ні, пане! Поки я ще Ножика тримаю, —
Не буть цьому, не буть!» «Недарма ж полюбляю
Я так руїни ці! — Граф голос подає. —
Мабуть, таке було передчуття моє,
Хоча я ще не знав цієї всеї драми…
Яка історія! Неначе вийшли з рами
Славетні рицарі в глухий північний час
І зброя брязкає… Ні, замок не для вас,
Мосьпане Судіє! Я мушу замок мати!
Шкода, що не вночі в будинок цей заклятий
Прийшли ми, Ключнику. Я в чорному плащі
Сидів би в темряві з рукою на мечі,
А ти б розповідав під пугачеві крики,
Хоча розповідать митець ти й не великий…
Такі перекази в чужих я чув краях, —
Над Рейном, Темзою. Там, бачиш, кожен дах
Будинку панського такі ховає сцени.
Дуелі, помста, кров… Та новина для мене,
Що і в моїм краю такі ж були діла.
Кров, чую, предківська по жилах потекла,

41

«Чорна юшка, подана на стіл паничеві, що мав на оці одружитися з панною, означала відмову». — Авт. Пор. нашого «гарбуза».

42

«Третє мая» — польська конституція 3 травня 1791 року, складена не без впливу ідей французької буржуазної революції. Запроваджувала деякі помірковані реформи.