Выбрать главу
І враз почнеться крик, шумить-гуде байрак, І несподіваний кабан тріщить по лісі… Так само й тут було: розмови почалися Любенько, лагідно, — аж тут кабан надбіг, Всю справу перебив і схвилював усіх. Таким-от кабаном була сперечка давня Двох давніх ворогів про їх собаки славні. Той хвалить Сокола, той Куцого — та в крик! Уже й не слухали, і лад поважний зник, Ба навіть бралися змагатись кулаками, У спорі грізному дійшовши до нестями. Із хати другої всі збіглися на те — Утихомирювать розлючених гостей І ніжну пару вмить одтисли від порога, Що на дволикого того скидались бога Латинців Януса.[45] Враз шум війни затих, І жарти виникли, і розкотився сміх, — То Робак злагоду посіяв серед бурі. Був дужий чоловік, плечистий та похмурий, На вдачу мовчазний — хоч бистрий розум мав. От, як до Реєнта Асесор підійняв Шалено кулаки, пристойність загубивши, — Ксьондз, їх за коміри немов дітей схопивши, Неначе крашанки, лобами стукнув раз, Одкинув, став між них, немов дороговказ, І їм «хай буде мир» — промовив. Тут навіть вороги, що вже жадали крові, Замовкли з подиву. Як справжніх християн, Спинив їх Робаків поважний вік і сан, Ще й сила ксьондзова злякала, зчудувала. А той собі замовк і в двері йде помалу: Тріумфу, бачиться, нітрохи не хотів… Тут Войський привернув увагу всіх стрільців: Хлопушку він підняв, неначе ксьондз кропило,  А на обличчі щось сіяло і горіло, І погляд огняний освітлював усіх. «Мисливці! — він гукнув. — Краса гаїв старих! До чого поведуть безумні колотнечі? Чи ж так розв’язують, панове, спірні речі? І то вже вимира мисливська наша рать, А ви, що прикладом для всіх могли б стоять, Ви звади чините! Я маю волос сивий, Я з діда-прадіда уроджений мисливий, Я бачив не таких, як ви оце, ловців. Хто б з Рейтаном в лісах змагатися посмів В одвазі, в хитрощах, у мудрому звичаї? Бялопетровичу хто, панство, дорівняє? Хто б із Жеготою помірятись бажав, — З пістоля зайця він на всій ході влучав! А з Тераєвичем, що кабана зо списом Стрічав, жартуючи? А що за речі лісом Про Несьоловського, Будревича ішли! Ведмежі лови їм за виграшки були! Коли ж траплялася сперечка та незгода — Ішли заклади тут. Адже було не шкода  Огінському — віддать за вовка цілий ліс, Та й Несьоловському п’ять хуторів колись Прийшлося заплатить, про борсука змагавшись. З такою славою та честю запізнавшись,  І ви ті звичаї візьміте за взірець: Закладом учиніть незгоді цій кінець. Що мали про хортів точити далі війни, Арбітрів[46] оберіть поважно й супокійно І звіртесь. Виїхать дозволить, певно, нам Хазяїн у поля, хоч довелось би там Пшеницю столочить. Поважна-бо причина». І стиха Судію потиснув за коліна Стрілець підтоптаний. «Коня поставлю я З сідлом, уздечкою — порука це моя, — Дав Реєнт одповіт, — ще й перстень на додачу». «Я ставлю дорогі нашийники собачі В оздобі золотій — і мій єдвабний смич,[47] У самоцвітах весь, коштовну, давню річ! (Хотів лишить його як дітям пам’яткове, Коли б узяти шлюб дійшлось мені, панове). Домінік Радзівілл[48] мені подарував Дорогоцінність ту, коли я вполював — В літописи борів записано ту днину — Зайців аж шестеро — ще й ледь не за годину — Одною сукою… Не міг сидіти князь Спокійно на коні. «Однині нареклась, — До суки мовив він, — ти цих дібров княжною…» І, доторкнувшися до писка їй рукою, Він глянув поглядом на нас усіх ясним. Так часом титули на полі бойовім Наполеон дає відважним генералам». Давно зануджена отим мисливським шалом І суперечками, що нанівець ішли, Встає — і, кошика піднявши над столи, Гукає голосом веселим Телімена: «Хто хоче по гриби? Лишайтеся, про мене, А я до гаю йду! Вернуся на обід…» Тадеуш по гриби іде за нею вслід. Підвівся і Суддя, такій утісі радий, І, всіх притишивши, промовив до громади: «Гей, панство, по гриби іти нам саме час! А хто найкращого найде гриба із вас, — Біля найкращої панянки за обідом Сидітиме: на те йому я дозвіл видам. Як щастя ж те котрій лучиться з наших дам — Найкращих паничів до вибору віддам».
вернуться

45

Янус — бог всякого починання і війни у давніх римлян; його зображували з двома обличчями: спереду і ззаду.

вернуться

46

Суд арбітрів — третейський суд, суд знавців, обома сторонами шанованих.

вернуться

47

Смич, або смик — шворка на хортів (рос. свора).

вернуться

48

«Кн. Домінік Радзівілл, великий аматор полювання, емігрував до князівства Варшавського (утвореного Наполеоном. — М. Р.), власним коштом виставив полк кінноти, сам у ньому взявши провід. Помер у Франції. На ньому скінчилася чоловіча лінія князів на Олиці та Несвіжу, найбільших панів у Польщі та, запевне, і в Європі». — Авт.