Пан Тадеуш

Що й досі в юнаках прекрасний будять подив.
І я вам дякую, дерева пущ моїх!
Невдалий-бо стрілець, у ваш я захист біг,
Од товариського ховаючися глуму,
І першу тут ловив свою юнацьку думу.
Мох слався срібний там, буяв колючий глід,
І килим червонів незайманих ягід.
Навколо темрява стелилася зелена,
А вітер набігав з височини шалено,
Великим галасом сповняючи ліси, —
І дивні в галасі шуміли голоси,
Неначе пінилось понадо мною море,
Що гомоном своїм виповнює простори.
Внизу — поламані простерлися дуби,
Мов зруби, звалені у вирі боротьби
Чиїмись хижими, ворожими руками
І зеленавими лямовані мохами,
Колони ясенів та трав густий паркан,
Що їх оточує. Господар там — кабан,
Ведмідь там свариться і хмиз сухий ламає,
По ночах виють там голодні вовчі зграї…
Немов жахливий слід непроханих гостей,
Біліють виломи обгризених костей,
Та блень, блиснувши рясною головою,
Як промінь сонячний, зникає між травою.
По вітрі — тиша знов. Лиш дятел між гіллям
Уперто стукає то тут, то знову там,
Немов дитя мале, що в хованки гуляє,
Он білочка горіх між лапками тримає,
Хвостом прикрилася, — але, уздрівши вас,
Майне, як блискавка, і западе нараз
У темному дуплі, немовби та дріада,[74]
Людей некликаних зустрінути не рада.
Знов тихо. Та дивись: поплутане гілля
Рука несмілива тихенько одхиля,
І личко дівчини, рум'яне, як малина,
Крізь листя дивиться. То донька селянина
Іде, шукаючи грибів або ягід, —
І парубок стрункий простує їй услід,
Горіхи дістає, схиляє довгі віти,
Щоб любій дівчині щиріше догодити.
Почулось гавкання і роги голосні —
То полювання йде! І знову в глибині
Вони ховаються, між хащами густими,
Достоту здавшися богами лісовими.
Рух у Сопліцівці та гавкання собак:
У ліс лаштується, збирається усяк,
Скриплять тяжкі вози, іржуть, басують коні,
І мідний ріг співа, скликаючи до броні.
Тадеуш тільки спить, як у глибу нори
Лінивий спить бабак зимової пори,
Коли сніги навкруг шляхи позамітали…
Усі поїхали, про нього й не згадали.
Заснувши в одязі, він безтурботно хріп,
Хоч крізь віконницю свій золотавий сніп
Проміння кинуло — і до чола торкнулось.
Зненацька тихий стук та шкрябання почулись,
І він прокинувся — бадьорий, молодий,
Немов освіжений студеністю води,
І, повен спогадів про те, що вчора сталось,[75]
Злегенька спалахнув, — а серце засміялось,
І з дивним трепетом забилося воно.
Тадеуш виглянув зненацька у вікно
І раптом аж завмер у милім неспокої:
На нього дивиться очей блакитних двоє,
Прикритих ручкою.- і сонце, мов рубін,
По пальцях виграє. Поглянув ближче він —
Уста, немовби ті корали, червоніють,
І зуби перлами добірними біліють,
А щоки — як троянд рожеві пелюстки.
Спав хлопець під вікном; лежавши навзнаки,
Із затінку свого уважно він дивився
На вид дівочий той, що близько так схилився:
Не знав, чи то ява, чи, може, уві сні
Йому привиділось, як у дитячі дні.
Ще ближче клониться до нього личко гоже,
 І в ляку й радості пізнав він — милий боже! —
Пізнав ту дівчину. Так, це була вона,
Що першу він її побачив із вікна,
Приїхавши. Пізнав і зір очей несмілих,
І злото кучерів у папільйотках білих,
Неначе сяєво на давніх образах…
Вона, що снилася у молодечих снах!
Схопився… Дівчина, як пташка, відлетіла
І срібним голосом здалека продзвеніла:
«На полювання час!» Він швидко до вікна,
Штовхнув віконницю, аж ляснула вона,
І глянув навкруги: чудової появи
Немов і не було. Лише під тином трави
Гойдались: певно, хтось їх щойно розхиляв
Чи, може, вітерець легенький колихав,
Тадеуш не посмів шукати, слідкувати.
І хоч набралося думок і слів багато,
Присилував себе ні слова не казать,
Лиш крикнув сам не свій: «Тепер же буду знать!» —
 І, пальці гризучи, замовк і загадався.
В подвір'ї ні душі. Довгенько прислухався
Юнак стурбований. Аж от мисливський ріг
За вітром лісовим до нього перебіг,
Хвилясто граючи далеко у діброві.
Він скочив на коня, що був напоготові,
Рушницю на сідло — і стиснув остроги.
Дві корчми лісові, неначе вороги,
Очима темними одна одну лякали:

74

Дріада — лісова німфа в грецькій міфології.

75

Один з епізодів — саме кульмінаційну точку роману Тадеуша з Теліменою — Міцкевич, з намови друзів, викинув — звідси деяка неясність історії з ключиком і запискою.