Пан Тадеуш

(Тут перев'язану рушницю показав —
Стару, заржавлену). «О, треба бути смілим,
Щоб попишатися таким митецьким стрілом!
Я біг через кущі… аж згадувати страх…
Ну, потемніло враз тоді мені в очах,
Коли побачив я: горешківська дитина
(Хоча й не по мечу: жіночого коліна)
У звіра в лапах… Ох! Видима смерть була!
Я став молитися — і доля принесла
Мені до помочі в ту хвилю бернардина.
Він присоромив нас. Оце таки людина!
Не міг я стрілити, за цингля взять не міг…
Рушницю вирвав він з тремтячих рук моїх
І стрілив — та ще й як! За сотню, може, кроків,
І просто в голову! Живу чимало років,
А в пам'ятку лише один такий стрілець.
Ох, був паливода, до вигадок митець!
Він корки панночкам одстрілював з пістоля
Од черевиків. Крик, гуляння та сваволя,
Де він пройде було. Як тільки що не так —
Рубатись, битися! — і сотні гультіпак
За поєдинки ті гульвісу вихваляли.
Він ім'я Яцек мав, але звичайно звали
Всі Вусанем його, бо довгі вуса мав.
У пекло вже давно, напевно, він попав
І там у полум’ї сидить по самі вуса…
Спасибі ксьондзові!.. Ще й досі я трушуся,
Як тільки спом’яну… Урятував він двох,
А може, й трьох людей: мене скарав би бог,
Коли б зостався жить я на одну хвилину,
Якби спіткала смерть горешківську дитину,
Єдиний паросток, хоча й не по мечу.
Та що там говорить! Тепер не до плачу,
Тепер радіємо! Ану, ходім, панотче:
За вашу сміливість Гервазій випить хоче
І на здоров’я вам горілочки вцідить.
Дай боже довго ще у супокої жить!»
Всі оглянулися — немає бернардина.
Тут дехто пригадав, що саме в ту хвилину,
Коли страшний ведмідь, конаючи, поліг,
Ксьондз до Тадеуша і Графа перебіг,
Побачив, що живі лишились та здорові,
До неба руки звів — і зник в густій діброві,
Немовби хтось його у пущі ТІЙ ЛОВИВ.
Тим часом знесено і хмизу, і пеньків
(Так Войський наказав). От полум’я зростає,
І дим, як балдахін, в повітрі зависає;
У нім, гойдаючись, повисли казани.
Приносять їстівне, і вже огонь ясний
Стрільцям натомленим готує страву ждану.
Сопліца повагом підходить до ридвану,
Пуделко дістає, де сховано пляшки, —
І вибира з-між них він бутель претяжкий,
Горілки гданської наповнений до краю.
«За Гданськ,[94] братове, я свій келих підіймаю:
Був наш — і буде наш! Отчизна хай цвіте!»
І ллє в чарки питво прозоре та густе,
Аж поки золото — один і другий клапоть, —
На сонці почало, виблискуючи, капать[95]
Нарешті, закипа вже й бігос в казанах.
В яких же виразах, в яких дзвінких словах
Його чудесний смак і пахощі віддати?
До того ж, тут сільський потрібно шлунок мати,
Та ще й натомленим вертатися з гаїв…
Такий мене б лишень читач і зрозумів.
Та навіть як нема такої от приправи,
Не треба кращої від бігоса потрави!
Капусту січену до казана кладуть
І ставлять на вогонь, аж соки попливуть
Із неї, сповнені тонкого аромату.
М'ясива, що з частин його найліпших взято,
Туди домішують. На доброму вогні
Усе це пряжиться… Вівати голосні
Змінились радою навколо метушнею,
Всяк протискається із ложкою своєю —
І бігос чарами щезає на очах.
Минуло кілька хвиль — і пусто в казанах,
Лиш пара з них густа хвилюється і тане.
Загаслі димом так вибухують вулкани.
Наїлись, напились — пора рушати в путь,
Додому. Ведмедя гуртом на віз кладуть
Та й їдуть, сміючись, у глушині дібровній.
Всі раді розмовлять, і двоє лиш безмовні —
Асесор з Реєнтом: завзятих-бо стрільців
І стид пече гіркий, і потаємний гнів.
Ще й Граф з Тадеушем не раді, не щасливі:
Таж бачили усі досвідчені мисливі,
Як схибили вони і як мисливську честь
У бої стратили… Чи гірший сором єсть
Для литвина-стрільця, як кулю змарнувати
 І звіра випустить? Граф, мріями багатий,
Доводить, що йому Тадеуш перебив,
Що він рогатину раніше ухопив;
Тадеуш і собі впевняє, що, сильніший
За Графа і в бою звіриному меткіший,
Хотів товаришу він у пригоді стать…
Навколо них — кипить, шумить мисливська рать.
Пан Войський, тішачись, що в ловах пощастило,
І не бажаючи, щоб молоді зчинили
Знічев'я заколот і непотрібний спір,
Заговорив до них: «Я, Реєнте, не звір,

94

Гданськ — давній польський порт у гирлі р. Вісли. В роки 1454–1793 належав Польщі. Довгі часи був відірваний від Польщі, перебував головно під владою німців. Після другої світової війни Гданськ повернено новій, демократичній Польщі.

95

«У пляшках горілки гданської бувають на дні листи золота». — Авт.