Выбрать главу
Що до сучасності давно утратив смак, Мав примхи, як старий, — і з сонцем у незгоді Не раз показував південний час при сході. Гервазій звичаю ламати не хотів І машинерію щовечора крутив, Хоча й попсовану. Отож, як Підкоморій Узявся рахувать поля, гаї, обори Та розгортати план, як згоди досягти І до найлегшого як виходу дійти, — Гервазій заскрипів ключем своїм іржавим. Промовець зупинив докладної розправи Поважну течію — і з усміхом сказав:  «Що, брате, коли б труд свій пильний ти відклав Надалі?» Та старий, не важачи та теє, Не хтів покинути повинності своєї , знай, вовтузився, як у коморі щур, Аж на годиннику цяцькований снігур (Роботи славної, немає що й казати, На жаль, зіпсований), — надумав рахувати Години: завищав, зазойкав, захрипів. Промовець на такий непослух закипів І крикнув: «Ключнику чи пущику![100] Ти хочеш Утратити свій дзьоб, що нам на зло сокочеш?» Гервазій обернувсь: «Оце пак новина! Пан любить жартувать, але нехай же зна, Що горобець малий, за пущика дрібніший, У власному гнізді від пущика сміліший, Которий у чуже без дозволу влетів. Не пущик — Ключник я. А хто в чужім піддашшю Сваволить, — пущик той! Нехай господу нашу Покине і в свою летить собі здоров». «За двері, дурню! Геть! Іди, звідкіль прийшов!» —  Гукнув розпалено і гнівно Підкоморій. «От, пане Графе, як! Чи бачите це горе В дому горешківськім? — Гервазій заволав, — В своєму обійсті не маємо вже прав Ми жить по-своєму! Не досить, що Сопліци Трактуються отут, сваволять, як п'яниці, — Ще й давнього слугу узято вже на сміх! Гервазія женуть! Чи пан стерпіти б міг, Не давши відсічі тяжкій такій образі?» Урочим голосом заговорив Протазій: «Утиштесь! Слово тут судовий трибунал Повинен виректи. Як давній генерал Суд а граничного, як Возний трибунальський, Протазій Бальтазар, на прізвище Брехальський, Я річ беру собі, щоб справі дать ладу. Я сам обдукцію та візію[101] складу, Понеже діло йде на гвалт і на сваволю. Тут свідків маємо поважних ми доволі, Що панові Судді належить замок цей, Що він вітає тут не в першину гостей І їх вечерею у замку цім частує». «Брехачу! Язика тобі прикорочу я», — Гервазій вигукнув — і в’язкою ключів Жбурнув на Возного. Той голову схилив І так од наглої урятувався смерті. «Гей, хлопці! Ключнику, побачиш же тепер ти, Як нас тривожити! У диби дурня взять!» Та Граф, ще стриманий, хоч очі аж горять, Спинив челядників, що брались до старого. «Зась! — крикнув. — Хто слугу покривдити мойого Насміє? Я тут пан, і скарги всі — мені». У Підкоморія аж іскри вогняні З очей посипались: «Без вашої помоги Зуміємо скарать зухвальця навісного! Ви ж, пане Графе, ви, не важачи на суд, Насміли взяти власть і перше слово тут, І давній наш закон пустити на поталу Перед урядником найвищим трибуналу!» «До біса, — Граф йому. — Морочте цим дурних, А з мене буде вже судів отих нудних, Що з них користі є, як молока від цапа. Даремно тягнеться Судді хижацька лапа В чужі маєтності! Даремно й я сидів Серед оцих п'яниць, бешкетних гультяїв! Я дам вам відповідь оружною рукою, Коли захочете. Гервазію! За мною!» Для Підкоморія ця відповідь була Як грім з ясних небес. Схилившись до стола, Він саме наливав до келиха напою, Аж раптом, діткнутий образою страшною, Венецьке скло тонке в руці могутній стис. Струмки венгерського, як злото, полились І бризнули йому на скроні та на чбло. У мертвій тишині, що розляглась навколо, Він, наче те вино його сп’янило враз, Промовив, тремтячи від гніву та образ: «А, блазню ти один! Панятко, графенятко! Ось до ушей твоїх я прикладу печатку Своєю шаблею, щоб шануваться вмів! Ти, делікатнику! За двері, до сто псів! До корда![102] Розчешу дурну твою куделю! Гей, Томаше, подай скоріше карабелю![103]» Тут гості скочили, а Судія на те: «Хай почекає пан! Тут діло не пусте, Та тільки першим я до бою маю стати І в герці чесному нахабу покарати. Немов ведмедика, пущу його в танець! Меча, Протазію! Я покладу кінець
вернуться

100

Пущик — пугачик, нічна птиця.

вернуться

101

Обдукція (латин.) — занесення судової справи до протоколу. Візія (латин.) — судові оглядини вчиненої кому-небудь шкоди.

вернуться

102

Корд — шабля, меч.

вернуться

103

Карабеля — крива шабля.