Пан Тадеуш

Що наспіває нам велика перемога,
Що слави й вольності сподівана дорога
Ось-ось розстелеться по нашому краю.
Я більше, брате мій, не змовчу, не втаю:
Коли з-за Німану мене сюди послали,
Наполеонові форпости вже стояли
Готові до війни. Він армію склика…
Відколи світ стоїть, ще армія така
Супроти ворога не підіймала зброї!
Там і Домбровський наш, там рицарі, герої,
Що білого орла несли священний стяг
І на чужих його не зганьбили полях!
Поляки, брате, ми!.. Ще день, і ще година —
За Німан перейдуть, і змучена країна
Устане, оживе і цвітом процвіте!»
Зітхнувши глибоко, Суддя йому на те
Відразу не сказав, не вимовив нічого,
І тільки блиснула, мов блискавка, у нього
Сльоза несмілива. А далі: «Друже мій,
Чи правда ж? Стільки вже потрачено надій
 І марних сподівань! Чи правда, друже, тому?
Не раз приходили сюди, до цього дому
Чутки: прийдуть — ідуть — вже близько — вже от-от
Ярмо зненависне розіб'є наш народ,
І Польща славною у цілім стане світі…
А що ж Наполеон? Склав мирову в Тільзіті!..[107]
Так правда? Може, знов чутки обманять нас?»
«Кажу воістину — настав великий час, —
Ксьондз Робак відповів, — і рідний край воскресне».
«Благословення ж хай осяє вас небесне
За вісті радісні! — Сопліца закричав
І руки з радості великої підняв. —
Щоб вам оддячити, даю овечок двісті
Для монастирської потреби і користі…
Еге, ще пригадав, що вам мої гніді
Припали до смаку (їм рівних у ході
Нема на всю Литву, а може, і в Короні):
У вашім повозі ходитимуть ті коні.
Одного не просіть: щоб я забрав позов
І Графу вибачив…» «Як! Ви про Графа знов?
Коли вітчизна йде до вольності і слави,
и дбати будете про дріб'язкові справи?
Тепер, коли народ пригнічений воскрес,
Ви будете тягти нікчемний свій процес?
Весь люд у полум’ї,- а ваша хата скраю?»
«Ні, друже! Та скажіть — бо я не догадаю —
Чим справі вольності я можу помогти?»
«Чим? По моїх очах не догадався ти?
І серце ще мовчить? Ах, ти ж Сопліца, брате!
Зваж тільки: поки там ідуть нас визволяти
Війська, — а ми б самі повстання підняли!
Подумай: на Литві, із вікової мли
Відважний кинуть клич поміж оспалі люди,
Щоб голос свій подав ведмідь[108] старої Жмуді,
Щоб знову кінь Литви заржав і загримів —
І з тилу вдарити на царських вояків!
Одбить у ворога і стяги, і гармати
І по звитязі тій звитяжців привітати!
Йдемо!.. Наполеон питає: «Хто такі?»
А ми: «Литовської країни вояки!»
Він: «Хто в вас на чолі?» А ми йому:
«Сопліца!» Ну, хто ж би писнути насмів про
Тарговицю, Якби ти славою укрив своє ім’я?»
«Що людський поговір, — сказав на те Суддя, —
І слава що людська?… — Та хоч не знаю брата,
Хоч до політики волів би не встрявати,
Попросту орючи свій чесний переліг, —
Але ні змовчати, ні всидіти б не міг,
Коли отчизні стать я у пригоді маю.
Поляк я, вірний син замученого краю,
І, щоб з фамілії ганебну змить печать,
Я до одвиклих рук меча здолаю взять.
Хай народився я не до меча — до плуга,
Та все-таки колись… Ну, то вже пісня друга,
Нема що згадувать про молоді літа…
Як мислить панотець? Чи має справа та
Одволікатися, чи зараз і почнемо,
Стрільців озброїмо і в поле поведемо?
Є досить пороху по схованках моїх,
І навіть декілька гармат, хоч і старих,
Стоїть в плебанії[109] у ксьондза. А до того
Списів заховано у Янкеля старого
Чимало: він мені шептав про це не раз…
Так що ж, коли прийшов до того слушний час, —
Мені й Тадеушу діймають віри люди —
На коні! — крикнемо… а там уже що буде!»
«О крове польськая! О серце золоте!
Напевне, сам господь послав тебе на те,
Щоб давній братів гріх спокутувать і змити! —
І ксьондз, мов сяєвом поранішнім облитий,
Сопліцу кинувся стискати й обіймать. —
Давно я звик тебе як друга шанувать,
Та від сьогодні ти не другом став, а братом!
Одначе збутися ще планам не пора тим,
Що ти їх висловив. Я знатиму, коли…
Днів зо два, як листи таємні прибули,
Що цар послав гінців просить Наполеона
Про мир. Але війни (є звістка од Біньйона[110])
Не поминуть ніяк. Князь Юзеф[111]

107

За Тільзітською угодою (між царською Росією і Францією) 1807 р. Наполеон утворив з польських земель, що були під Пруссією, васальне Варшавське герцогство, а Литва залишилася в складі Росії.

108

Ведмідь — герб Жмуді.

109

Плебанія — а) парафія; б) дім священика, ксьондза парафіального (плебана). Тут — у другому розумінні.

110

Біньйон — французький дипломат, в 1811–1813 рр. перебував у Варшаві.

111

Князь Юзеф (Понятовський) — небіж короля Станіслава-Августа, польський генерал (1763–1813). 1794 р. брав участь у повстанні Костюшка. 1812 р. в наполеонівському поході на Росію командував 5-м корпусом, де дивізійними начальниками були Зайончек, Домбровський і Князевич. 1813 р. за участь у битві під Лейпцігом одержав французьке маршальство.