Пан Тадеуш

Тут Бритвин голосок озвався: «То-то-то!
Та сили б нашої не подолав ніхто,
Коли б ти Різочку, Матвію, до Кропила
У пару приєднав. Таке б тут закипіло,
Що тільки-но держись! Я голову свою
Команді Різочки покірно віддаю!»
«Команда! Слово це годиться на параді! —
Хреститель вимовив. — У Ковенській бригаді[135]
Команду мали ми, і любо пригадать:
Як бити — бити в лоб! Як брать, то не давать!
Шах, мах — і справа вся!» «Ото кохане діло! —
Знов Бритва запищав. — Як мати закортіло
Конфедерацію, то ось вона вже й є,
На чолі ж нам Матвій із Різкою стає».
Хреститель: «Хай живе наш Півник на Костьолі!»
А решта: «Зичимо щасливої ми долі
Кропителю!» І так завзятці заревли,
Що хати давньої аж стіни загули.
Одначе декому здалася зашвидкою
Та резолюція. Почулись між юрбою
Протести: «Я на те погодитись ніяк
Не можу: згода є ума дрібного знак,
І не годитися — така моя система», —
Пан Бухман заявив. Ті знову: «Як підемо,
Мети не знаючи?» — «Не дозволяю — й квит!»[136]
Прибулий, яко гість, на раду цю сусід
Сколуба слово взяв: «Добжинські, почекайте
І цьому галасу порядок певний дайте!
З застянку нашого Рубака кликав нас —
Мопанку… Він казав, що наспіває час
Для шляхти цілої, а не лише Добжина,
Що гуртуватися велика є причина.
Ксьондз Робак теж про щось подібне натякав…
Про всіх ідеться — всім надати треба прав,
І рівні голоси усі повинні мати…»
«Так! Рівність хай живе!» — ревнули, як гармати
Три Тераєвичі, Міцкевичів із п’ять,
Ще дехто: «Маємо усіх ми порівнять!»
А Бухман перебив: «Де згода, там і шкода!»
Кропитель і собі: «Матвій — наш воєвода,
Його послухаймо, — а ви ж нащо здались,
Ви звідкіля прийшли?» — і крики почались:
«Матвія хочемо!» — «А ми не позволяєм!» —
«Ми хочемо пристать!» — «А ми вас не бажаєм!» —
«Кропити, гем-трем-брем!» — «Чекать!» — «Голосувати!»
Один лише сидів спокійно серед хати
Матвій. Замислено дивився він на те,
Як виростає гнів і запал у гостей,
Як крутить булаву Кропитель невгамовний,
Як Бритва бігає і спритний, і домовний,
Коновка повагом ступа сюди й туди,
А дехто аж присів, од запалу блідий…
Одначе чулося, що Півник на Костьолі
Вже й сердитись почав за крики та сваволю.
Хто знає, на чому скінчилось би.
Щораз До гніву більшого ішло та до образ, —
Аж от у натовпі, що сварку тяг марудно,
З’явилась, ніби стовп, рапіра обоюдна,
Блискуча, довжини сажневої: мабуть,
Із тих іще рапір, що їх було кують
У Нюренбергу: це тевтонів давня зброя.[137]
Хто там підніс її — не видно між юрбою,
Та догадалися. «Хай славен буде Шрам!
Хай Ножик, гострений на лихо ворогам,
Живе і славиться! Щасливих літ Мопанку!
Хвала Півкозицю!» І тут по всім застянку
Пішла од віватів розкотиста луна.
Гервазій (хто його по зброї не пізна?),
Мечем окресливши над головою коло,
На повітання знак спустив його додолу
І мовив сивому Матвієві: «Привіт
Шле Ножик Різочці. Братове! Як сусід,
Добжинських приятель, скажу лише одно вам:
Навіщо кликав вас моїм старечим словом,
А ви вже зважите, що саме вам чинить.
Давно застянками лунає і бринить,
Що в світі на діла заноситься великі.
Ксьондз Робак теж казав…
(Тут перебили крики Старого:
«Знаємо! Чували!») Тож-бо й є!
Так міркування ви дослухайте моє:
Розумній голові двох слів, як кажуть, досить.
Отож Наполеон проти царя підносить Меча.
А нам сидіть, ховатись, як тхорі?
Як за чуби взялись не жартома царі,
Дрібному людові належить також битись,
Щоб краю рідному своєму прислужитись.
Що, може, ні?» «Атож! Говорить, як чита!» —
«Хрестити, гем-трем-брем, єдина річ свята!» —
«Голити!» — «Поливать!» — «Аби-но тільки згода!» —
«Від згоди всякої для діла тільки шкода,
Лиш дурні годяться», — пан Бухман підхопив.
А Ключник вислухав і далі річ повів:
«Хай Краків розгляда державні вищі справи,
Міркує хай сенат, зібравшись до Варшави, —
Малому людові великих діл не знать.
Хай пишуть писарі, що звелено писать,
А ми, зібравшися в Добжинському застянку,
 Не акти маємо виписувать, мопанку, —
Рубати шаблею…» «Кришити, гем-трем-брем!»

135

Бригада — певна бойова одиниця (в різні часи і в різних частинах війська неоднакова).

136

«Не дозволяю!» — відгук колишнього права кожного шляхтича, посла на сеймі,- скасувати, зірвати загальну постанову, скрикнувши: «Не дозволяю!»

137

В оригіналі «Меч тевтонський, з нюренберзької сталі». Тевтони — одно з давніх германських племен. Особливо відомий з історії т. зв. тевтонський, чи прусський, рицарський орден, що загрожував своєю агресією слов’янським народам у Литві. Нюренберг (Нюрнберг) — місто в Баварії, відоме з давніх часів своїми металевими виробами.