Пан Тадеуш

І шабля світиться при боці старожитня;
Чаплиних білих пер пучок на шапці квітне, —
За кожне не один заплачено дукат
(Так одягаються лиш для великих свят!).
«Брати! — промовив він. — Ви чули і читали,
Що любу волю нам дають універсали,
До сейму вального[195] звелівши обирать
Достойних, що ніхто не зможе закувать
Народу польського; що меч Наполеона
Литву приєднує до братньої Корони…
Та мову не про те я з вами поведу.
Усі ви знаєте, яку страшну біду Сопліца
Яцек тут за молодості скоїв;
Тепер господь його навіки упокоїв,
І маю дещо вам про нього розказать,
Неслави давньої змиваючи печать.
Коли гріхи його ми знаємо, братове, —
Згадаймо й подвиги великої любові!
Не вмер у Римі він — прийняв чернечий стан,
Назвався Робаком, і скільки мук та ран
Зазнав, слугуючи вітчизні без заплати!
Під Гогенлінденом,[196] як військо відступати
Уже намислило, — у бойовім огні
Листи Князевича проніс він потайні,
Що допомогу той пришле належну вранці;
Коли в Іспанії ворожі взято шанці,
При Козетульському прийняв він рани дві…
На небезпечності не важив бойові,
А слави не шукав, лише добра народу.
Ходив по всіх краях, віщаючи свободу,
Людей гуртуючи, підносячи серця.
Нарешті скорбного діждався він кінця
Тут, у Сопліцівці, готуючи повстання.
Про подвиги його, про чесне слугування
Дійшли до кесаря великого чутки,
І він, щоб за взірець нам приклад був такий,
Хреста почесного свойого легіона
Послать йому звелів. Цей дар Наполеона
Прийшов запізнено. Оповіщаю всіх
Своєю властю я, що змито давній гріх
В роду сопліцівськім. А хто на те не зважить,
То нам артикули в статуті ясно скажуть,
Якою карою непослух покарать:
Ніхто не сміє-бо неславою вкривать
Ім'я, що славою навіки оповите.
Про все те Возний вам повинен ознаймити,
А що порівняно і шляхту, і селян,
Хай кожний добре цей запам'ятає стан!
Що ж до великої від кесаря відзнаки,
То з нашим вироком погодиться усякий:
Як за життя його вона не прибула, —
Нехай нагадує святі його діла
о смерті, сяючи зорею патріотам.
Її ми зложимо, як чесній діві вотум,[197]
В каплиці. Перед тим лежить нехай три дні
У Яцька чесного на рицарській труні…»
Та й видобув хреста і показав народу, —
А сонце, повагом спливаючи зо сходу,
Промінням радісним освітлило хреста,
Де грала зіркою корона золота,
Останній честі знак, пошани знак останній.
Тим часом, на обід запрошуючи ранній,
Суддя вклоняється усім, що прибули:
Селян і шляхтичів однаково столи
У гостелюбному його чекають домі.
Там наші два діди спіткалися знайомі,
Щоб побалакати на призьбі, при меду.
Сидять, кружають мед — і дивляться: в саду,
Де цвітом маківки розсипались багряним,
Хороша дівчина із молодим уланом.
Він — ніби соняшник блискучий, а вона
В зеленім одязц як рута запашна,
І погляди її — немов фіалка в лісі.
Щоб їм не заважать, умисне розійшлися
Панни поміж дерев, шукаючи квіток.
Все теє бачивши, всміхається дідок
Один до одного. «Так, Протазеньку, так-то!»
«Так, Гервазеньку мій! Зійшли нінащо акти
Судові: злагода настала по війні.
Вся справа дивною здається і мені,
Та маю приклади… — Тут видобув тавлинку —
Обидва нюхають.-…Адже колись за жінку
З сім’ї ворожої Мацкевич доню взяв
І тим процесові належний край поклав.
Квілецькі з Турнами багато літ судились,
Аж поки діти їх вкінці не поженились.
Пац із Путраментом, з Борзобагатим Зан…
Та скільки тих сварок було серед краян, —
Аж от дочка зросла, небога чи сестра там,
І ворог ворога зве родичем і братом!
А як подумати — із Польщею Литва
Не рік змагалася, Гервазію, не два,
До дня, як руки їм Ядвіга[198] поєднала.
З усіх тих прикладів, як возний трибунала,
Роблю я висновок: коли на виданні
В родині дівчина, процеси не страшні.
А як в одній сім'ї або поміж ксьондзами
Змагання виникне, — протягнеться роками,
А то й століттями: тут шлюбові не буть!
Ляхи з русинами чому так зле живуть?
Бо предки, Лех і Рус, доводились братами;
А Римші довго як судилися з отцями Домініканами?

195

Вальний сейм — загальний, генеральний сейм.

196

Під Гогенлінденом польський корпус під проводом генерала Князевича остаточно вирішив перемогу.

197

Вотум (лат. уоішп) — обіцяний дар, жертва.

198

Польська королева Ядвіга, яка вступила в шлюб з великим князем литовським Ягайлом, що став польським королем. Так виникла династична унія Литви з Польщею (1386 р.).