Пан Тадеуш

Сюди на вибори (в монастирі колись
Частенько сходились на збори та наради).
Старіші на лавках, а молоді позаду
Стають навшпинячки. Прийшла знаменна мить:
Маршалок кульки ті розпочина лічить, —
Що ними голоси належить подавати, —
А возні, бачивши, которі кандидати
Там переважили у рівній боротьбі,
овуть на імена цікавій їх юрбі.
Одному шляхтичу ніяк не догодити:
Він очі витріщив і дивиться сердито,
Немовби хату всю поглинув, якби міг.
Ви догадалися, що він гукнув до всіх:
«Не позволяю!..» — Крик, заблискали шаблями, —
Напевне, дійдеться до сварки між панами!
Аж пріор,[207] бачивши незгоду, надійшов,
Несе дари, віщає про любов,
Про згоду… Всі йому примушені скориться,
Шаблі заховують, хоч і тремтять правиці!..
Не пам’ятаєте того ви, молоді,
Як воля вольная пишалася тоді,
Коли шаноба ще жила у нас до права
І віра у серцях таїлась нелукава!
Хоч і змагалися, проте держався лад!..
От за границею, ми чуємо, уряд
Жандармів має скрізь, констабів,[208] поліцаїв…
Мене спитались би, — по правді б я одкраяв:
Де зброя лиш одна свободу стереже —
Нема свободи там!» «Чи не пора б уже,
Мій друже, — перебив вельможний Підкоморій, —
Хоча й не чули ми давно таких історій,
Проте нам дещицю і попоїсти дать?»
А Войський: «Мало вже лишилось доказать,
Тож хай дозволено мені скінчити буде.
Маршалка нового несуть веселі люди —
Отут, як бачите, — з тріумфом на руках.
Один не тішиться! У стиснених устах
Злоба сховалась: ах, даремні сподівання
На титул: іншому дісталося обрання!
А вдома жде його не діждеться жона…
Ясновельможною хотіла буть вона,
Та горе! Знов, як перш, вона лишень вельможна…
З такого випадку печалилася б кожна!»
Скінчив — і знак дає приносити обід.
Лакеї парами, одна одній услід,
Моторно увійшли, подаючи до столу
Тарілки польського славетного росолу,
Де Войський власною рукою золотий
Та перлів декілька укинув: суп такий
Кров очищає нам і покріпляє сили.
Знов інші борщ несуть, усім полякам милий,
Що королівського ім’я йому дали.
А далі — аж міцні ввігнулися столи —
Потрав наставлено, що їх і не списати…
Яких лише туди інгредієнцій[209] взято,
Що за підлевами полито щедро їх!
Тепер почуємо лиш од людей старих
Про всі ті контузи, аркаси та блемаси,[210]
Обідів предківських уславлені окраси!
Були і кав’яри з Турецької землі,
І по-литовському зготовані драглі,
Лососі, осетри, п’яти гатунків щуки,
І врешті — гордощі кухарської науки —
Білуга, що її некраяну дали,
Але при голові осібно запекли,
З хвоста запряжили, зварили в середині…
Струмує гострий дух пахучого коріння,
І страви міняться, що їхні імена
Лише сьогоднішній маршалок двору зна!..
Та хитромудрі ті підлеви і потрави
Зникають, — а гостям нітрохи не цікаво,
Як їх готується і як їх треба звать…
Аби-но чим було наїдки запивать!
Тим часом одмінив свої сервіз кольори,
Розтали снігові гаї, замети, гори
Із цукру чистого та спінених вершків:
Весняний краєвид зацвів, зазеленів…
Не зогляділися, аж ось картина нова:
Буяє хвилями пшениця шафранова,
Тремтять із ласощів пороблені гречки
І кучерявляться рожаїсті садки,
Гілля схиляючи від плоду золотого.
Усі милуються з видовища такого,
Але четверта враз одміна настає:
Барвиста праосінь в тонкі гірлянди в'є
Квітки прив'ялені та листя пурпурове.
Од вітру зимного обсипались діброви,
Дерева втратили красу своїх корон
І оголилися: дотепно цинамон
Було на стовбури та на гілля ужито.[211]
Усе, що принесло благословенне літо,
Бере на закуску по чарці кожен гість,
Гілля обламує, листки осінні їсть,
Бо все то ласощі, зготовані уміло.
«Ну, ну, маршалку наш! Що за предивне діло» —
Домбровський вимовив. — Чи не Пінетт[212] сам
Прислав до помочі таємні сили вам?
Чи, може, на Литві такі діла за звичай?»
А Войський оді^азав: «Ніяк не таємнича
Ця справа. Сили тут бісівської нема.
Колись, як Польський край сіяв між усіма
Своєю славою, потугою міцною,
Ніхто б не здивував ні учтою такою,

207

Пріор — один із найстарших у монастирі ченців, власне, перший по абатові-настоятелеві.

208

Констаб — зіпсоване англійське констебль (поліціант).

209

Інгредієнції — складові речовини.

210

Назви старовинних страв.

211

«В XVI і на початку XVII ст. учти не раз уряджувано під керівництвом художників, артистів, що сповнювали їх символами та театральними сценами. На учті, урядженій в Римі для папи Льва X, був сервіз, що одну за другою показував чотири пори року; він, певно, й був за взірець для радзівіллівського. Звичаї столові змінилися в Європі коло половини XVIII ст.; в Польщі вони тривали найдовше». — Авт.

212

Пінетті — відомий фокусник.