Знайомий краєвид, що розстилався перед очима, потроху відволікав Емму від її горя. Нестерпна втома змогла всю її істоту, і додому вона повернулась охляла, очманіла, мов сонна.
«Що буде, те й буде!» — думала вона.
А втім, хто знає? Адже щохвилини може статись якась надзвичайна подія. Можливо, Лере раптом помре…
О дев'ятій годині ранку вона прокинулась від галасу на площі: біля ринку юрмився народ, — усі тислися прочитати велике оголошення, наліплене на стовпі. Жюстен став на тумбу й хотів його зірвати, але якраз у цю мить хлопця схопив за барки сторож.
Пан Оме вийшов із аптеки; посеред натовпу просторікувала тітка Лефрансуа.
— Пані, пані! — крикнула Фелісіте, вбігши в кімнату. — Що це воно робиться?
І бідна дівчина схвильовано подала їй жовтого папера, якого вона зняла допіру з дверей. Емма з першого погляду побачила, що то було оголошення про розпродаж їхнього майна.
Вони мовчки дивились одна на одну. Між панею і служницею не було ніяких таємниць. Нарешті Фелісіте зітхнула.
— А я б на вашому місці знаєте що зробила? Пішла б до пана Гійомена.
— Хіба?
Це питання означало: «Адже ти все знаєш через слугу; хіба його хазяїн говорив щось про мене?»
— Так, зайдіть. Добре зробите…
Емма причепурилася, одягла чорну сукню й капелюшок, оздоблений стеклярусом; щоб її не помітили (на площі було й досі чимало народу), вона пішла задвірками по берегу.
Задихавшись, дійшла вона до хвіртки нотаріуса; небо було похмуре, трусило потроху сніжком.
На дзвінок вийшов Теодор у червоному жилеті; він майже фамільярно, ніби своїй знайомій, одчинив двері пані Боварі і провів її до їдальні.
Під кактусом, що заповнював нішу, гуготіла чимала кахляна грубка; на стінах, оббитих шпалерами під дуб, висіли в рамках чорного дерева «Есмеральда» Штейбена та «Жінка Потіфара» Шопена[73]. Накритий стіл, дві срібні грілки, кришталеві ручки на дверях, паркет і меблі — все блищало бездоганною англійською чистотою; у шибках були повставлювані в куточки косинчики мальованого скла.
«Якби мені таку їдальню», — майнуло Еммі в голові.
Увійшов нотаріус; лівою рукою він підтримував свого халата з квітчастими розводами, а правою то злегка піднімав над головою, то знову насував брунатну оксамитову шапочку, претензійно збиту на правий бік, де кінчались три біляві пасма; зачесані з потилиці, вони прикривали його лисий череп.
Показавши відвідувачці на крісло, Гійомен попросив пробачення за неввічливість і заходився снідати.
— Я до вас із проханням, пане, — промовила Емма.
— Яким? Слухаю вас, ласкава пані.
Вона почала розповідати йому про своє становище.
Метр Гійомен знав його і без того — він був потай зв'язаний із торговцем мануфактурою, завжди дістаючи від нього гроші для позичок під закладні.
Отож він знав (і то краще від самої Емми) всю довгу історію цих векселів, спочатку на маленькі суми, з різними іменами на бланку, розбитих на довгі терміни, безліч разів переписуваних, аж поки Лере не зібрав усі протести й не доручив своєму приятелю Венсару порушити від свого імені судову справу: він не хотів, щоб у містечку вважали його за кровожерного тигра.
Вона пересипала своє оповідання обвинуваченнями проти Лере, обвинуваченнями, на які нотаріус лише зрідка відповідав якимись невиразними словами. Він їв собі котлетку, присьорбував чай, потопаючи підборіддям у своїй голубій краватці, зашпиленій двома діамантовими шпильками, скріпленими тоненьким золотим ланцюжком, і все усміхався якоюсь чудною усмішкою — солодкавою і двозначною. Аж ось він помітив, що Емма промочила ноги.
— Присуньтеся до грубки… Поставте ноги вище… До кахлів…
Вона боялась забруднити кахлі. Господар галантно відповів:
— Прекрасне нічого не може зіпсувати.
Тоді вона спробувала розчулити його і, сама розхвилювавшись, стала розповідати про свої домашні нестатки, про свої турботи і потреби. Метр Гійомен розумів її; авжеж, така елегантна дама! І, не перестаючи їсти, він зовсім повернувся до неї так, що коліном черкався її черевика, підошва якого парувала біля гарячої грубки.
Але коли вона попросила в нього тисячу екю, він стиснув губи. Він дуже шкодує, заявив він, що свого часу вона не доручила йому вести свої майнові справи: є дуже багато зручних — навіть для дами — способів пускати гроші в обіг. Можна було майже зовсім без ризику зважитись на пречудову спекуляцію з грюменільськими торфовищами або гаврськими ґрунтами… Нотаріус терзав Емму фантастичними сумами, які б вона напевно могла була заробити.
73