Трактирниця мовчала. Оме вів далі:
— Чи не гадаєте ви, що агрономом може бути тільки той, хто сам оре землю та кохає свійську птицю? Е, ні, тут треба передусім знати хімічну структуру відповідних речовин, геологічні поклади, атмосферні явища, властивості ґрунтів, мінералів і вод, консистенцію і капілярність різних тіл і так далі, і тому подібне. Необхідно, крім того, досконало вивчити основи гігієни, щоб правильно організувати спорудження господарчих будівель, догляд за худобою, харчування робітників. Далі, пані Лефрансуа, потрібно розумітися на ботаніці, вміти розрізняти всякі рослини — чи вони корисні, чи шкідливі, чи вони поживні, чи малоцінні, знати, де які сіяти й садити, де які виполювати і знищувати; одне слово, щоб раціонально вести господарство, треба завжди бути в курсі останніх досягнень науки, читати нові брошури й періодичні видання…
Трактирниця не спускала з ока дверей «Французької кав'ярні», а аптекар не вгавав:
— Дай боже, щоб наші землероби стали хіміками або хоча б краще прислухалися до порад спеціалістів! От і я недавно написав таки чималу роботу, розвідку на сімдесят з чимось сторінок, під назвою: «Про сидр, його виробництво й дію, з деякими новими увагами з цього предмета», — і надіслав її в Руанське землеробське товариство, за що мав честь бути прийнятим у його члени, по землеробському відділу, секція помології[47]; так от, якби моя праця була опублікована…
Але тут аптекар урвав — надто вже схвильована була пані Лефрансуа!
— Ви тільки подивіться! — сказала вона. — Просто не знаєш, що й думати! Корчма корчмою!
І, знизуючи плечима так, що плетена кофта розтягувалась у неї на грудях, вона показала обома руками на трактир свого конкурента, звідки виривалися веселі співи.
— Ну, та нічого, скоро увірветься бас, — додала вдова. — «Не мине й тижня, як буде по всьому.
Оме аж назад подався з великого дива. Вона зійшла з рундучка й зашепотіла йому на вухо:
— Як? Хіба ви не знаєте? Його ж опишуть на тижні! А все то Лере! Доконав його тими векселями…
— Яка жахлива катастрофа! — вигукнув аптекар, що завжди мав готові вирази на всі можливі випадки життя.
Тут трактирниця почала докладно розповідати йому історію, яку вона знала від Теодора, слуги пана Гійомена. Попри всю свою ненависть до Тельє, вона гостро картала Лере. Це такий проноза, така п'явка!
— О! Про вовка помовка, — сказала вона раптом, ось він і сам, на ринку, бачите — кланяється пані Боварі. Вона в зеленому капелюшку, під ручку з паном Буланже.
— Пані Боварі! — вигукнув Оме. — Біжу запропонувати їй свої послуги. Може, вона виявить бажання дістати місце в огорожі, під колонами.
І, не слухаючи тітки Лефрансуа, яка притьмом хотіла договорити йому своє, аптекар швидкими кроками рушив уперед з усмішкою на устах, розсипаючи уклони направо й наліво і широко маючи довгими фалдами чорного фрака.
Родольф помітив його здалеку і прискорив крок, але пані Боварі скоро задихалася; тоді він пішов повільніше і, посміхаючись, сказав їй з грубуватою прямотою:
— Я хотів утекти від цього товстуна, — ну, знаєте, аптекаря.
Емма підштовхнула його ліктем.
«Що б це мало значити?» — думав він і поглядав на неї скоса, ідучи далі.
По її спокійному профілю годі було про щось догадатися. Він чітко вимальовувався на світлі, в овалі капора з палевими стрічками, схожими на листя очерету. Очі її дивилися з-під довгих вигнутих вій прямо вперед і, дарма що були широко розплющені, здавались примруженими — так приливала до тендітної шкіри щік тихо пульсуюча кров. Тонкі ніздрі просвічували рожевим. Голова була ледь схилена на плече, і між губами виднілися перламутрові краєчки зубів.
«Чи вона це на сміх зробила?» — питав себе Родольф.
Але той рух Емми був просто попередженням: майже поруч із ними йшов Лере і час від часу озивався до них, ніби бажаючи зав'язати розмову:
— Сьогодні в нас чудо — не погода! Ніхто дома не всидить. Вітерець зі сходу!
Пані Боварі і Родольф не відповідали йому ні слова, а він, слідкуючи за їх найменшим порухом, підступав усе ближче, підносив руку до капелюха й говорив:
— Прошу?
Дійшовши до кузні, Родольф, замість прямувати шляхом далі до застави, раптом повернув на бічну стежку, ведучи за собою пані Боварі.
— Бувайте здорові, пане Лере! — гукнув він. — До приємної зустрічі!
— Спритно ви його спровадили! — засміялась Емма.
— А навіщо нам хто здався? — мовив він. — Раз уже мені сьогодні випало щастя бути з вами…