Вечір пройшов чудесно, в розмовах і спільних мріях. Говорили про майбутнє багатство, про поліпшення домашнього господарства; Шарль уже бачив ніби наяву, як його слава шириться, достатки більшають, дружина любить, як і любила… Емма була щаслива, що може відсвіжити себе новим, здоровішим почуттям, пройнятися ніжністю до цього бідолахи — адже він обожнює її. На якусь хвильку їй спав на думку Родольф, але тут її погляд обернувся на Шарля, і вона помітила навіть, не без подиву, що в нього не такі вже й погані зуби.
Вони вже лежали в постелі, коли пан Оме, не слухаючи заперечень куховарки, влетів у їхню опочивальню з аркушем паперу в руках. То була щойно написана ним рекламна стаття до «Руанського маяка». Він приніс показати її.
— Прочитайте самі, — попрохав Боварі.
Аптекар почав:
— «Незважаючи на забобони, які все ще густою сіткою обплутують частину Європи, світло все ж таки починає заглядати до нас і в сільські місцевості. Так, у вівторок наше невеличке містечко Йонвіль стало ареною хірургічного експерименту, що був одночасно високим філантропічним актом. Один з наших найвидатніших практиків, пан Боварі…»
— Ну, це вже ви занадто! Занадто! — перебив Шарль, задихаючись від хвилювання.
— Та ні, що ви, зовсім ні! «…оперував криву ногу…» Я навмисне відмовився тут від наукового терміну: ви ж розумієте — газета… Може, не всі зрозуміють… Треба, щоб маси…
— Правда, правда, — погодився Шарль. — Читайте далі.
— Я почну з початку речення, — сказав аптекар. — «Один з наших найвидатніших практиків, пан Боварі, оперував криву ногу тутешньому мешканцеві Іполиту Тотену, що ось уже двадцять п'ять років служить за конюха в трактирі «Золотий лев» на Військовій площі (власниця — пані Лефрансуа, вдова). Новизна експерименту і симпатії до пацієнта спричинили такий наплив публіки, що біля порога закладу не було протовпу. Що стосується самої операції, то вона відбулася ніби за помахом чарівної палички, і лише кілька краплин крові виступили на поверхні шкіри, ніби говорячи, що непокірна зв'язка піддалась нарешті зусиллям мистецтва. Хворий — дивна річ (ми стверджуємо факт de visu[57]) — зовсім не скаржився на біль. Стан його поки що не залишає бажати нічого кращого. Є всі підстави припускати, що процес одужання не буде тривалим; і, хто знає, чи ми не побачимо під час наступного сільського свята, як наш добрий Іполит візьме участь у вакхічних танцях у колі веселих товаришів і таким чином привселюдно доведе отими вибриками та колінцями своє цілковите вилікування. Так слава ж усім великодушним ученим! Слава цим роботящим умам, що присвячують свої безсонні ночі праці над удосконаленням роду людського та над полегшенням його страждань! Слава, честь і хвала! От де воістину можна сказати, що сліпі прозріють, глухі почують, а криві ходитимуть прямо! Ті дива, які фанатизм обіцяв колись обранцям, наука робить нині для всіх! Ми будемо тримати наших читачів у курсі всіх подальших стадій цього незвичайного лікування».
І все ж таки через п'ять днів до лікаря прибігла на смерть перелякана тітка Лефрансуа.
— Рятуйте! Він умирає! От лихо на мою голову! — репетувала вона.
Шарль кинувся до «Золотого лева», а Оме, побачивши, як він біжить по вулиці простоволосий, і собі покинув аптеку. Розчервонілий, задиханий, стривожений, він примчав до трактиру і почав розпитувати людей, що товпилися на сходах:
— Що там таке з нашим цікавим стрефоподом?
А стрефопод бився в страшенних корчах — мало стіни не проламав механічним пристроєм, в який була заправлена його нога…
Обережно, щоб не порушити положення хворої ступні, Шарль зняв із неї скриньку — і перед ним постало жахливе видовище. Вся нога перетворилася в величезну пухлину, на якій, здавалось, от-от лопне туго нап'ята шкіра, намулена до синців знаменитим пристроєм. Іполит уже давно скаржився на біль, але на те не звертали уваги; тепер довелося визнати, що він робив це недарма, і його на кілька годин звільнили від скриньки. Але як тільки нога трохи відтухла, наші вчені вирішили знову затиснути її в апарат, та ще й загвинтити тугіше, щоб швидше зросталася. Нарешті через три дні Іполит не витерпів; тоді вони знову зняли механізм і дуже здивувались наслідкам свого лікування. Уже не тільки по ступні, але й по гомілці пішов жовтавий опух, а на ньому де-де прикинулись прищі, з яких виступала якась чорна ропа. Справа почала обертатися зле. Іполит нудив світом, а щоб йому була бодай якась невеличка розвага, тітка Лефрансуа поклала його в малій кімнаті біля кухні.