Выбрать главу

Але аптекар став на захист літератури. Що ж до театру, то його завдання ясне — висміювати передсуди та забобони і веселим жартом навчати доброму життю.

— Castigat ridendo mores[62], пане Бурнізьєн! Візьміть більшість трагедій Вольтера, — вони дуже уміло присмачені філософськими думками, що робить їх справжньою школою моралі й дипломатії для народу.

— А я, — втрутився Біне, — бачив якось п'єсу під назвою «Паризький гамен»[63], де дуже ловко виведено тип старого генерала. Він там дає доброго чосу одному великосвітському шалапутові, що звів з ума дівчину-швачку, яка врешті…

— Безперечно, — провадив своє Оме, — є й погана література, як буває погана аптека, але ж огульне засудження цього найважливішого різновиду красних мистецтв справляє на мене враження нісенітниці, середньовічного мракобісся, відрижки тих страшних часів, коли Галілеїв кидали до в'язниць.

— Я прекрасно знаю, — заперечив кюре, — що бувають хороші книжки, хороші письменники; але, бачите, — оті зборища осіб різної статі у якомусь чарівному приміщенні, прикрашеному великосвітськими розкошами, оті поганські костюми, рум'яна, яскраве освітлення, оті знадливі голоси, — все це кінець кінцем породжує в людині певну духовну розпусту і викликає в ній ниці помисли й гріховні спокуси. Така принаймні думка всіх отців церкви. І нарешті, — докинув він, впадаючи раптом у якийсь містичний тон і мнучи в пучках понюшку табаку, — якщо церква засуджує видовища, значить, її правда, а нам лишається тільки скоритися її установам.

— Дозвольте спитати, — не вгавав аптекар, — за що вона відлучає акторів? Адже був такий час, коли вони відкрито брали участь у релігійних обрядах. Так, прямо в церкві грали такі собі фарси, звані містеріями, в яких часом прикро порушувались закони пристойності.

Священик відповів лише глибоким зітханням, а аптекар вів далі:

— Та і в Біблії, знаєте… є деякі подробиці… пікантні, сказати б… просто-таки слизькі!

І, помітивши роздратований жест абата, похопився:

— А все-таки ви погодитесь, що Біблія — не з тих книжок, які можна давати в руки юнацтву; мені, наприклад, було б неприємно, якби Аталія…

— Та то ж не ми, а протестанти рекомендують усім Біблію! — вигукнув Бурнізьєн, втративши терпець.

— Це не має значення, — заперечив Оме. — Але я дивуюся, як у наш час, у наш просвітній вік, знаходяться люди, які уперто обстоюють заборону духовної розваги, цілком невинної, моральної, а іноді навіть і гігієнічної, — правда ж, докторе?

— Авжеж, — обізвався Шарль якось мляво: чи то він поділяв думку аптекаря, але не хотів нікого образити, чи, може, взагалі не мав власної думки.

Розмова, здавалось, була вичерпана, коли аптекар надумав підпустити наприкінці ще одну шпильку:

— Я зустрічав таких священиків, які перевдягались мирянами і ходили на балет дивитись, як дівчата дриґають ногами.

— Та що ви! — обурився абат.

— Кажу ж вам, що зустрічав таких!

І Оме для більшої виразності проскандував:

— Зу-стрі-чав.

— Ну що ж, коли так — це погане діло, — сказав абат Бурнізьєн, вирішивши терпіти до кінця.

— Еге! Вони ще й не те роблять, туди к бісу! — піддавав жару Оме.

— Добродію!.. — Священик підвівся і так люто блимнув очима, що аптекар не на жарт перелякався.

— Я хотів тільки сказати, — почав він уже лагіднішим тоном, — що найкращим способом навертати душі людські до релігії є терпимість.

— Правда, правда, — погодився товстун, сідаючи знову на місце.

Але сів ненадовго, — через кілька хвилин він уже прощався. Як тільки абат пішов, пан Оме звернувся до Шарля:

— Оце так зчепився, що називається! А я йому таки доброго перцю завдав!.. Ось послухайте мене, зводіть жінку в театр, — бодай раз на віку подратуєте одного з тих чорних круків, чорт би їх забрав! Якби мене міг хто-небудь підмінити, я б теж поїхав з вами. Та не гайтеся! Лагарді дає тільки одну виставу; його запросили на гастролі в Англію за чималу винагороду. Кажуть, що він зухуватий хлопець — купається в золоті й тягає всюди з собою трьох коханок і власного кухаря. Сказано, великі артисти люблять жити на всю губу. І ніяк не можуть без розпусти: вона підживляє їхню фантазію. А вмирають ці люди здебільшого в шпиталі, бо, бачите, замолоду не мають тями, як приберегти дещицю про чорний день. Ну, приємного вам апетиту! До завтра!

вернуться

62

Сміхом бичує звичаї (латин.).

вернуться

63

«Паризький гамен» — п'єса французьких драматургів Жана-Франсуа Байяра (1796–1853) і Луї-Еміля Вандербюрша (1794–1862).