— А ти пораєш свою земельку? — відгукнувся Сархан.
— Здав її орендарям. — Хусні Алам був лаконічний.
Сархан насмішкувато поглянув на нього.
— Скажи краще, — мовив він, — що не засіяв у житті жодного клаптя землі!
Всі троє розреготалися, а Хусні — найголосніше.
— А ось, — Маріанна кивнула в бік Мансура Бахі, — брат мого старого товариша, який вважається одним з найкращих поліційних офіцерів у всій Александрії.
Мені здалося, що Талаба Марзук занервував ще більше. Улучивши хвилину, коли всі схилилися над тарілками, він тихо сказав мені:
— Ми потрапили на шпигунську малину!
— Годі! Облиш це, часи репресій давно минули, — прошепотів я у відповідь.
Тим часом розмова перейшла на політичні теми.
— На селі відбулися величезні зміни, виникли нові виробничі відносини, — безапеляційно заявив Сархан. — Нові часи настають і в місті, серед робітників. Я ж бо ввесь час із ними, знаю. І ви теж при нагоді зможете впевнитися.
Мансур Бахі, який досі мовчав, раптом розреготався.
— А ти що, серйозно цікавишся політикою? — спитав він.
— Я зараз член адміністративної ради, мене обрали службовці,— відповів Сархан.
— А раніше політикою займався?
— Ні.
— Я повністю підтримую ідеї, проголошені революцією, — приєднався до розмови Хусні Алам, — і тому виступаю проти свого класу, який революція взялася почистити.
— Тебе, здається, вона не зачепила? — кинув Мансур Бахі.
— Це не має значення. Бо навіть найбідніші представники нашого класу не вітали революцію.
— А я вважаю, що революція занадто м’яко повелася зі своїми ворогами, треба було б навпаки!
Талаба Марзук подумав, що коли він і далі гратиметься в мовчанку, то це вилізе йому боком. Тому, діждавшись слушної миті, теж увійшов до розмови.
— Я втратив ледь не все добро, і я був би нещирим, якби сказав, що це нічого не значить для мене. Але я був би не меншим егоїстом, коли б став казати, ніби того, що вже зроблено, не слід було робити.
Коли над ранок я доплентав до своєї кімнати, слідом за мною ввійшов Талаба Марзук: спитати мою думку з приводу отого його висловлювання за столом.
— Ти добре сказав, — відповів я йому, виймаючи штучну щелепу.
— Як думаєш, вони мені повірили?
— Звичайно…
— Напевне, доведеться шукати інший пансіонат, поки не пізно.
— Дурниці.
— Щоразу, коли я чую похвали революції, яка вбила мене, в мене починається загострення ревматизму!
— Ти повинен навчитися його вкоськувати!
— Як це робиш ти?!
— Ми з тобою зовсім різні люди, ти це добре знаєш, — відповів я зі сміхом.
— Бажаю тобі страхітливих сновидінь, — відповів Талаба-бек і пішов геть.
Маріанна не торкнулася до алкоголю, їла лише смаженю, запиваючи її теплим молоком.
— Погано, що концерт Умм Кальсум починається так пізно, — сказала вона.
Проте молодь на це не дуже зважала — їла, пила і весело проводила час.
— Я дуже багато про вас чув, — несподівано звернувся до мене Мансур Бахі.
Я зрадів, неначе на мить повернувся в дні своєї юності.
— Готуючи радіопередачі, я часто переглядав старі підшивки, — пояснив він. — У вас цікава біографія. Виявляється, ви брали активну участь у політичному житті країни, були членом спочатку партії Аль-Умма, потім партії Батан, а в революцію…
Я просто вчепився у слушну нагоду пройтися дорогами історії. Ми розмовляли про визначні події, розібралися з позиціями різних партій, згадали партію Вафд, непослідовність її політики в принципових питаннях, заодно з’ясували, чому я вирішив перекинутися до партії Устікляль, а пізніше підтримав революцію…
— Але чому в статтях ви так мало уваги приділяли головним соціальним проблемам?
Я розсміявся.
— Почав свою кар’єру з Аль-Азхара, тому немає нічого дивного в тому, що я все робив, як маазун[3], котрому відвели роль примирника Сходу із Заходом!
— А чи не здається вам дивним те, що ви виступали і проти братів-мусульман, і проти комуністів — їх-бо партії протилежні?
— Був час вагань. А потім почалась революція.
— Й тоді ви перестали вагатися?
Я кивнув головою. Однак знав, що мої сумніви, які не могла спростувати ні партія, ні революція, залишилися зі мною, і тому мовчки проказав собі молитву, яку не знає жодна душа на світі.
Ці блискучі, дотепні молодики додали клопоту Маріанні. Та й для Зухри прибавилось роботи, хоча вона не скаржилася. А Талаба Марзук заявив:
— Мені жоден з них не подобається.
— І Хусні Алам? — спитала Маріанна.