Розмова точилася довкола проблем одруження.
— В наш час, — казав Аліїн батько, — одружувалися дуже рано, і тому нам приємно бачити, що наші діти беруть шлюб, будучи цілком самостійними.
Я сумно похитав головою:
— Ті часи минулись. А наш час висічено з каменю проблем…
Старий схилився до мене і сказав ледь не пошепки:
— Порядна людина — золото, й чесні люди повинні допомогти їй подолати проблеми.
Яке похмуре, насуплене обличчя! Коли я підійшов до кіоска Махмуда Абдельаббаса, він кинув на мене такий гнівний погляд, аж я розгубився. Не пропонуючи, як годиться, газети, він кинув:
— Чому ти приховував від мене, що вона — твоя коханка?!
І ці слова, й тон, яким їх було мовлено, неабияк розлютили мене. Я гаркнув:
— Ти навіжений!
— А ти — боягуз!
Не зумівши стриматися, я відважив йому ляпаса. Махмуд кинувся на мене з кулаками. Ми люто чубилися, аж поки перехожі розборонили нас. Потім я тинявся й питав себе: хто вклав цю божевільну думку у його порожній казанок?..
Вже згодом, випадково заскочивши до забігайлівки «Баніотті», я знову вздрів Махмуда Абдельаббаса: він сидів на місці господаря за касовим апаратом. Я зібрався дати дьору, але він кинувся до мене, обняв і розцілував. Не відпускав мене, аж поки змусив повечеряти за його рахунок.
Вибачившись за минулу бійку, він признався, що Зухру обмовив Хусні Алам.
— Кохана… прошу тебе, не кажи Зухрі про мої взаємини з тобою!
Ми сиділи в казино «Пальма» на березі каналу Махмудія, гріючись у теплих променях сонця. Мене дуже бентежили Аліїні розмови з Зухрою. Вона ж нічого не знає про справжню мету, що стоїть за рішенням Зухри вчитися. А та ні сном ні духом не відає, що її вчителька накинула на мене оком.
— Чому? — здивовано подивилася на мене Алія.
— Вона багато базікає!..
— Та ж наші стосунки неможливо буде приховати.
— Інколи мені здається, — почав вдавати я щирого, — що вона дивиться на мене якось не так.
— Можливо, до того є якісь причини? — поцікавилася Алія, намагаючись усміхнутися.
— Всі мешканці пансіонату жартують з нею, — сказав я серйозно, — я теж так робив, ось і все…
Мене не дуже обходило, вірить вона мені чи ні. Треба було примусити її бути з Зухрою насторожі! Нам лишалось оголосити заручини, й це мало статися невдовзі.
Однак я все ще вагався й намагавсь відтягти цю подію, мовляв, мені ще треба поїхати в село і повідомити рідних — родичі ж бо повинні взяти участь у підготовці до весілля. Що ближче надходив призначений день, то сильніше палало моє кохання до Зухри й боліло серце через мою зраду. Я мучився. Ех! Якби вона послухалась мене… моє серце було б з нею назавжди…
Грім? Землетрус? Щось впало в кімнаті? Я вистромив голову з-під ковдри й розглянувся… Справді, я на своєму ліжку в пансіонаті «Мірамар»… Але що це? Боже праведний, голос Зухри. Я вискочив з кімнати. При світлі нічного ліхтарика побачив, як Зухра запекло бореться з Хусні Аламом. Я відразу ж зрозумів. Хотів без зайвого шуму визволити її і в той же час не зіпсувати стосунки з Хусні. Я дружньо поклав руку йому на плече і прошепотів:
— Хусні!
Проте в боротьбі він не почув мене. Тоді я сильніше стис його плече і повторив:
— Хусні!.. Ти збожеволів?!
Хусні грубо відштовхнув мене, та я міцно вхопив його за руку і рішуче проказав:
— Іди до ванної й строми в рот палець!
Зненацька він вирвався й зацідив мені в обличчя.
Я теж кинувся на нього з кулаками, й ми бились, аж поки вийшла господиня. Вона повелася з тим негідником так лагідно, як він аж ніяк не заслуговував. Я добре розумію стару ворону. Ми з нею обоє крутилися довкола Хусні, потай сподіваючись отримати якусь вигоду з його гіпотетичного бізнесу.
За кілька днів, десь о першій годині ночі, я побачив Хусні Алама, він виходив з казино «Жанфуаз» в супроводі Сафії Баракат. Спочатку я неабияк здивувався, але потім згадав, як він тоді повіз її з пансіонату. Що ж, вони люди однакової вдачі й напевне порозуміються.
Ми з Алі Бекіром і Рафатом Аміном довго сиділи в ресторані Джорджа. Зігріті винцем і задоволені гарною погодою, вийшли на узбережжя. Рафат Амін розводився лише про партію Вафд — це в нього траплялося завжди після доброї чарки. Зате Алі Бекір не бачив майже ніякої різниці між тією партією та спортивним клубом «Аглі». Я теж особливо не вдавався до політики, хоча сам активно займався нею.
— А ти не вважаєш, що партія Вафд уже дала дуба? — насмішкувато спитав я.
— Можеш казати про революцію що завгодно, я знаю її силу, але зі смертю Вафду помер би й народ.