— Це можна назвати прутнем, — сказала Марго, — так само як Род-Айленд можна назвати штатом. Може, він чимось там і знаменитий, але точно вже не великий.
Я знову глянув на будинок і побачив, що світло в підвалі більше не горить. І раптом зловив себе на думці, що мені трохи навіть шкода Джейсона: не пощастило йому з мікропрутнем і з геніально мстивою дівчиною. Але, з іншого боку, в шостому класі Джейс пообіцяв, що не заламуватиме мені рук, якщо я з’їм черв’яка, я з’їв, а він мені в пику дав. Тож я не дуже довго йому співчував.
Потім я повернувся до Марго: вона дивилася на будинок у бінокль.
— Тепер нам туди, — оголосила вона. — У підвал.
— Що? Навіщо?
— Пункт четвертий. Викрасти його одяг, на той раз як він спробує по нього повернутися. Пункт п’ятий. Залишити Бецці рибу.
— Ні.
— Так. Уже, — сказала вона. — На неї зараз там, нагорі, верещать батьки. Але чи довга буде нотація? Що вони їй можуть сказати? «Недобре кохатися в підвалі з хлопцем Марго». Вся нотація одним реченням може обмежитися. То треба поквапитися.
І Марго вистрибнула з машини з балончиком фарби в одній руці та з одним сомом у другій.
— Це погана ідея, — зронив я пошепки, але все одно пішов за нею, так само пригинаючись до землі, поки не дістався незачиненого підвального віконця.
— Я перша, — сказала Марго і полізла у вікно ногами вперед. Коли вона вже наполовину зникла в підвалі, я запитав:
— Може, я просто на варті постою?
— Ні, затягуй свою худу дупу сюди, — відказала вона, і мені знову довелося послухатися.
Я швидко зібрав увесь хлоп’ячий одяг, розкиданий на лавандовому Беччиному килимі. Джинси зі шкіряним паском, в’єтнамки, бейсболку команди «Дикі коти» старшої школи «Вінтер-парк», блакитну теніску. Коли я обернувся до Марго, вона тицьнула мені загорнуту в папір рибину і фіолетову ручку з блискітками, яку взяла у Бекки. І звеліла писати:
Послання від Марго Рот Шпігельман: вашу дружбу з нею згодували рибам[8].
Марго загорнула рибину в шорти і сховала її в шафу. Раптом нагорі почулися кроки, я поплескав Марго по плечу і витріщив очі. Але вона лише всміхнулася і неквапливо дістала балончик з фарбою. Я поліз у вікно й, опинившись надворі, обернувся: Марго, спираючись на стіл, спокійно струснула фарбу. А потім легким рухом руки — як у фільмах про Зорро — вивела на стіні над комп’ютерним столом Бекки букву «М».
Потім вона простягнула мені руки, і я витягнув її з вікна. Коли вона опинилася на землі, ми почули пронизливий зойк: «Ай!» Я гарячково схопив одяг і дременув звідтіля, Марго — за мною.
Я чув, як відчинилися вхідні двері, але не обернувся — ні тоді, коли гримнуло гучне «Стій!», ні навіть тоді, коли позаду пролунав постріл.
Марго пробурмотіла: «Дробовик», — але мені не здалося, що вона через це дуже переймається, вона ніби просто факт констатувала, — і я сторчголов кинувся через огорожу, вирішивши не оббігати її збоку. Не знаю, як я планував приземлятися, може, думав, що сальто вийде зробити, але насправді гепнувся на асфальт на ліве плече. На щастя, я впав на Джейсові лахи, які трохи пом’якшили удар.
Я вилаявся і не встиг навіть спробу зробити підвестися, як відчув, що Марго намагається мені допомогти, потім ми якось опинилися в машині, мені довелося виїжджати заднім ходом з вимкненими фарами — і я мало не розчавив майже голого бейсболіста зі шкільної команди «Дикі коти». Мчав Джейс дуже швидко, але, по-моєму, галасвіта. Коли ми проїжджали повз нього, мене спіткав ще один напад жалості, який змусив мене відчинити вікно і кинути в його бік теніску. На щастя, здається, ні мене, ні Марго Джейс не побачив, а мінівен упізнати не міг, бо — не подумайте, звісно, що для мене це така вже болюча тема — в школу я ним не їжджу.
— Якого біса ти це зробив? — запитала Марго, коли я увімкнув фари — я вже їхав уперед, намагаючись зорієнтуватися в лабіринті приміських вулиць.
— Мені шкода його стало.
— Його? За що? За те, що він зраджував мене півтора місяця? Чи за те, що він, може, гидотою якоюсь мене заразив? За те, що він мерзенний телепень, який усе своє життя буде незаслужено щасливий і багатий, являючи собою приклад світової несправедливості?
— Та він мені таким нещасним видався… — відказав я.
— Ну й добре. Тепер їдьмо до будинку Карін. На Пенсильванія-стріт, біля горілчаної крамниці.
— Не гнівайся на мене, — сказав я. — У мене з дробовика стріляли за те, що я тобі допомагав, то не гнівайся.
8
Фраза про рибу згадується у фільмі «Хрещений батько»: це старовинне сицилійське послання, яке означає насильницьку смерть.