Марго не дивилася на мене. Вона дивилася вперед, на стіну меблевої крамниці.
— Думаєш, ти був мені потрібний? Невже ти не розумієш, що я могла дати Мирні Мустелі димедролу і викрасти сейф з-під ліжка, поки вона спатиме без задніх ніг? Чи прокрастися в твою спальню і взяти ключа? Дурнику, я могла б усе зробити без тебе. Але я тебе обрала. І ти теж мене обрав, — отут Марго подивилася на мене. — А це наче обітниця. Принаймні на цю ніч. У хворобі й здоров’ї. В печалі й радості. У бідності й багатстві. Поки світанок не розлучить нас.
Я завів мотор і виїхав зі стоянки. Якщо відставити убік всю цю її дурню про те, ніби ми команда, я почувався так, немов мене кудись втягують, і мені хотілося сказати останнє слово.
— Так, але коли керівництво «Морського світу» пошле лист в Університет Дюка з повідомленням, що негідник Квентин Джейкобсен вломився на їхню територію о пів на п’яту ранку в супроводі дівулі з шаленими очима, в Університеті Дюка дуже розлютяться. І мої батьки дуже розлютяться.
— К., та опинишся ти в своєму Дюку. Станеш успішним адвокатом чи кимсь там ще, одружишся, заведеш діточок, проживеш довго і помреш, але перед смертю, захлинаючись власною жовчю в притулку для старих, казатимеш: «Чорт забирай, ціле життя я прожив даремно, зате на останньому курсі в старшій школі ми з Марго Рот Шпігельман о п’ятій ранку пробралися в „Морський світ“, тож я саrре бодай один diem[12]».
— Noctem[13],— виправив я.
— Гаразд, ти знову Король граматики. Трон знову твій. А тепер вези мене в «Морський світ».
Ми мовчки їхали по трасі, і я раптом згадав той день, коли ми натрапили на мерця у сірому костюмі.
«Може, вона тому мене й обрала», — подумав я. І тільки тоді я нарешті усвідомив, що Марго тоді сказала про нього і про ниточки, а сьогодні — про себе і про ниточки.
— Марго, — порушив я мовчанку.
— К., — озвалася вона.
— Ти казала… Коли той чолов’яга помер, ти сказала, що у нього, напевно, всі ниточки всередині обірвалися, а сьогодні ти і про себе сказала, що в тебе урвалася остання нитка.
Марго напружено засміялася.
— Ти надто переймаєшся. Ні, я не хочу, щоб мене, всю в мухах, знайшли дітлахи в Джеферсон-парку суботнього ранку… — Марго зробила паузу, а тоді припечатала: — Я для такого занадто себелюбна.
Полегшено засміявшись, я звернув з шосе. Ми заїхали на Інтернешнл-драйв, у цю туристичну столицю світу. На Інтернешнл-драйв були тисячі крамниць, і в них усіх продавалося одне й те саме: лайно. Лайняні морські мушлі, лайняні брелоки, лайняні скляні черепахи, магніти на холодильник у формі штату Флорида, рожеві пластмасові фламінго тощо. Ба більше: тут продавалося справжнє, натуральне лайно броненосця — по 4 долари 95 центів за пакетик.
Але о 4:50 ранку туристи сплять. Дорога наче вимерла, як і все навколо: ми їхали повз крамниці, повз стоянки, й ніде нікого.
— «Морський світ» просто за парковою дорогою, — сказала Марго. Вона знову обернулася і почала порпатися в наплічнику. — Я роздрукувала супутникові мапи і намалювала план проникнення, але ніяк знайти не можу. Але все одно давай по цій дорозі, ліворуч буде сувенірна крамничка.
— Ліворуч у мене приблизно сімнадцять тисяч сувенірних крамничок.
— Так, але одна буде прямо, як закінчиться з’їзд.
І, певна річ, там вона була тільки одна, я заїхав на порожню стоянку і став під ліхтарем, бо в цьому районі постійно авта крадуть. Звісно, на «крайслер» може зазіхнути тільки мазохіст, але мене ідея пояснювати мамі, як авто могло зникнути на світанку в будній день, усе одно не приваблювала.
Ми вийшли та притулилися спинами до мінівена; повітря було тепле і густе, аж одяг липнув до тіла. Мені знову стало страшно, здавалося, ніби на мене дивляться люди, яких я сам не бачу. Ми стільки вже всього накоїли в темряві, що в мене від тривалої напруги живіт болів. Марго знайшла свої мапи і в світлі ліхтаря показала мені синім пальцем маршрут.
— Гадаю, паркан отам, — сказала вона, показуючи на ділянку, яку ми бачили, коли перетнули дорогу. — Я про нього в мережі прочитала. Його поставили кілька років тому, потому як посеред ночі в парк зайшов якийсь пияк і вирішив скупатися з Шаму[14], яка негайно його і зарізала.
— Серйозно?
— Так. То як уже п’яний заліз, ми, тверезі, теж впораємося. Ну, ми ж ніндзя.
— Ну, ти, може, і ніндзя, — сказав я.
— Ти теж ніндзя, просто дуже галасливий і незграбний, — відказала Марго. — Ми обоє ніндзі.
12
14
Косатка Шаму — зірка популярних у 1960-ті роки шоу з дельфінами у «Морському світі Сан-Дієго». Згодом цим іменем називали й інших «зіркових» косаток у інших аквапарках.