Сучасне подружжя страшенно лякає перспектива виродження їхнього спільного життя в союз двох євнухів, які скидаються на «два вагони, покинуті на залізничній колії, котрі зіштовхуються в любовному акті» (Зеруя Шалев). Цим можна пояснити ролі сексолога, тренера, екс-порнозірки на кшталт Брижіти Лае, які завдяки радіо та газетам зробилися вчителями насолоди, що їхня місія полягає в тому, аби позбавити своїх клієнтів почуття провини і з легкістю посвятити їх у таємниці ласолюбства. Ласе передчуття, притаманне шеф-кухареві, який ділиться з вами кулінарними рецептом, поєднується у них із поважністю експерта, який провадить вас за руку заплутаним лабіринтом. Педагоги й заразом великі знахарі, вони комбінують моделі, запозичені з двох царин: виховання й посвяти, звідси й повчальний тон, в якому серйозність поєднується з фіглярством, а інтимні теми тлумачаться шляхетною, вчительською мовою. Ці шлюбні консультанти відмовляються від будь-якого наміру приголомшувати (за винятком кількох «молодіжних» радіостанцій, де, як і раніше, вдаються до стилю класичної вільності), вони не хочуть бути руйнівниками, а дивляться у майбутнє і пропонують кожному засвоїти свою клавіатуру чуттєвості.
«Розбудіть ваше бажання»[53] — отак щомісяця, кожного триместру благають часописи та ілюстровані журнали, так лякає нас крах лібідо. Сучасні коханці вдаються до екстравагантних закладів, поєднуючи інтенсивність і тривалість, воду і вогонь, хоча ризикують згубити й те, і те. Адже час може зруйнувати найпристрасніші наші поривання. Хоч який би гарячий був темперамент, все ж таки він урешті холоне. Нестерпно визнавати мені, що я бажаю іншого не так гаряче, як раніше, тож я лютий на нього за те, що він уже нездатен розбудити в мені того пристрасного поривання, яке поглинало колись мене цілком. Нестерпно констатувати поступову нейтралізацію нашого еротичного потенціалу. Звинувачувати в цьому треба не іншого, такого ж бідолашного смертного, як і я, а кволість нашої тілесної конституції. Тривале сексуальне життя є однією з найбільш зворушливих утопій сучасного світу; трагічним боком її є згасання бажань, навіть якщо їх підтримують, немов священний вогонь. Сумно спостерігати, як двоє людей, котрі не могли й п'яти хвилин побути наодинці, щоб не накинутися одне на одного, врешті-решт співіснують собі спокійнісінько, без чуттєвих бур, за винятком хіба що коротких інтермедій. Намагання вдаватися до сексуальних зловживань у високих сферах чуттєвості залишиться одною з найбільш хвилюючих сторінок історії кохання на Заході. Цнота, що постала з вичерпанням апетитів, набагато ефективніша, ніж будь-яке пригнічення. Вона свідчить про те, що ми безсилі орудувати «біологією пристрастей» (Жан-Дід'є Венсан).
Екстравагантність нашої доби засвідчує відчайдушна мрія: все в одному. Одна-єдина істота мусить зосереджувати в собі всю повноту моїх прагнень. Хто може відповідати цим стремлінням (до того ж, є особистості з багатим внутрішнім світом, а є такі, що паразитують на вашому)? Приголомшливе зростання розлучень в Європі, всупереч загальному переконанню, випливає не з нашого еґоїзму, а з притаманного нам ідеалізму, — неспроможності жити разом, пов'язаній з трудністю залишатися самотою. Не від розчарування гине шлюб, а від надто вже високої самооцінки. Не лишилося нічого, крім кохання, «разючого погляду бога» (Андре Бретон), і в цьому й уся проблема. Човен перевантажений, на нього покладаються надмірні надії, аж врешті він потопає. Ми потерпаємо не від черствості серця, а від того, що воно надто вже просякнуте вологою і схильне до виспівів душі.
Ми часто чуємо: «Я ще вірю у велике кохання». Проте вірить потрібно в людей, вразливих, недосконалих, а не в абстракцію, хоч якою прегарною вона була б. Любити кохання більше, ніж самих людей, означає витати у захмарних світах. Почуття, котре спершу вилучалося зі шлюбу, підточило його зсередини, а потім через надмірні домагання поставило під удар і саме себе — ненатлість підписує йому смертний вирок. Позбувшись перепон, які гальмували його розвиток і в такий спосіб оживляли його, воно змушене було шукати способу відроджуватися в самому собі. Кохання гублять не перепони, а занадто легка перемога. Перед пристрастю, кажуть, неможливо встояти — та ба, пристрасть долає все, крім самої себе. Класична трагедія протиставляла неможливе кохання і жорстокий лад; трагедія нашого часу — самогубство кохання: загибель внаслідок власного тріумфу. Втілюючись, воно саме себе знищує, його апотеоза збігається з присмерком. Ніколи не були такими минущими наші романи, ніколи не набували вони такого швидкого завершення у подружньому ліжку — адже їхній розвиток не має перепон. Це ще гірше лихо, ніж будь-яке інше, постає ж бо воно з переситу, а не з голоду.
53
«Розбудіть ваше бажання», Psychologie magazine, липень-серпень 2000 року. Зокрема, тут рекомендують їсти вишні у ліжку, шоколад, ділитися планами, надавати перевагу фізичним контактам, формулювати очікування…