Читач, може, подумає, що після цієї перемоги у нас виникло бажання спочити на лаврах. Нічого подібного. По-перше, наша перемога була, по суті, дитячою грою. Я детально описав ту подію лише з огляду на її історичне значення і на той величезний вплив, який вона справила на людство; якщо ж говорити про стратегію дій, то та перемога не варта й двох рядків. По-друге, справді цікава частина нашої місії була ще попереду: хоч у якійсь мірі відновити в світі здоровий глузд і знайти спосіб, як остаточно знищити паразитів.
На другий день після нашої "перемоги" президент Мервілл виступив на телебаченні. Уряд, сказав він, має всі підстави вважати, що "чужинці з Місяця" залишили межі сонячної системи і що безпосередньої загрози нашій планеті більше не існує. Далі він додав: "Але з огляду на сталу небезпеку нападу з космічного простору, Сполучені Штати наполягають на невідкладному створенні Об'єднаного всесвітнього уряду, який би мав усі повноваження створити Всесвітню організацію безпеки для захисту Землі". Організація Об'єднаних Націй відразу ж прийняла цю пропозицію. Саме тоді й почалася велика місія, яку так блискуче виклав і документував Вольфганг Райх у своїй книзі "Перетворення світу".
Найголовніше завдання, звичайно, полягало в знищенні паразитів. Але ми дійшли висновку, що це завдання – не першочергове. Обертання Місяця значно зменшило їхню силу, бо порушило спрямовану дію джерела подразнення. Але була ще й інша причина, щоб розглядати їх, як другорядну проблему. Я вже казав, що в певному розумінні паразити були "тінню" людського боягузтва й пасивності. Їхня сила збільшувалася, якщо серед людей панувала атмосфера поразництва й паніки, бо ту силу живив людський страх. Отже найкращий шлях боротьби з ними – це змінити атмосферу, зробити людей сильними й цілеспрямованими. Саме це ми й розглядали, як наше головне завдання на увесь наступний рік. Перша проблема полягала в тому, щоб Всесвітню організацію безпеки зробити справді ефективною, усунути найменшу можливість відновлення активності з боку паразитів. Це означало, що близько двадцятьом із нас треба було включитися в роботу організації. Не менш важливо було переконати людей у тому, що паразити – це реальність, в умовах якої людство повинно завжди бути пильним. Це в свою чергу означало, що нам треба збільшити число наших однодумців до тисяч, чи, навіть, мільйонів. З цієї причини лише на двадцятьох з нас (включаючи Ебнера й Флейшмана) було покладено завдання налагодити діяльність Всесвітньої організації безпеки.
Решта взялися до освіти людства. Скажу про це трохи детальніше, бо все залежало від успіху саме в цій галузі. Надзвичайно важко було відібрати кандидатів, здібних швидко засвоїти методи "керування свідомістю".
На перший погляд могло б здатися, що тут не повинно бути ніяких труднощів – я ж зумів навчитися всього того самотужки, так само і Райх, і Флейшман. Отже, треба лише викласти перед людьми факти про паразитів свідомості, і люди самі навчаться давати собі раду.
Це правильно, але тільки почасти. Звичайно, траплялися й такі випадки, коли люди самі, без нашої допомоги, починали працювати над собою. Але це породжувало ще одну проблему. Для боротьби з паразитами треба особливо гострого й активного інтелекту, а більшість людей такі розумово ледачі, що паразитам дуже легко перехитрити їх. Такі люди можуть утрапити в пастку, бо в них виникає відчуття оманливої безпеки, а паразити намагаються ще й посилити те відчуття. Це той випадок, коли недостатні знання небезпечніші, ніж відсутність узагалі будь-яких знань.
Одне слово, те, що три чверті людства відразу ж прийшли до думки, ніби вже опанували способи керування своєю свідомістю, поставило нас у досить скрутну ситуацію. Як вирізнити з-поміж мільйонів людей саме тих, які варті нашої уваги? Впоратися з цією проблемою було нелегко. Ми діяли методом "спроб і помилок", але обмежили свої зусилля пошуком лише високоінтелектуальних індивідів, особливо тих, які "вибилися в люди", бо найважливішими критеріями нашого добору були мужність і життєздатність. Однак невдач було багато. Коли ми з Райхом здобули наші перші перемоги над паразитами, у нас відразу ж виникло відчуття близької небезпеки, і те відчуття стимулювало наші зусилля. Зовсім інакше було з цими новими кандидатами – багато з них просто не могли позбутися благодушності і відчути потребу нагальних дій. Спілкуючись з ними, я зрозумів, як багато "успіхів" у світі є наслідком агресивності і впертої праці, а не інтелектуальної діяльності. Ми не мали права марнувати час на невдачі. Якби ми скористалися нашими телепатичними можливостями, щоб "розбудити їх", вони б ще більше зледащіли. Отож ми зразу їх відсіяли і набрали інших.