Дрюо з’являвся в майстерні дедалі рідше. Він виконував свій обов’язок у ліжку пані, а коли й приходив, просмердівшись потом та спермою, то все одно швидко зникав у корчмі «Чотири дельфіни». Та й пані рідко сходила донизу. Вона займалася своїм господарством і переробкою власного гардеробу на післятраурні часи. Часом Гренуй по кілька днів не бачив нікого, крім наймички, від якої отримував юшку на обід та оливки з хлібом на вечерю. Він нікуди не ходив. В суспільному житті, тобто в регулярних церкових зустрічах та процесіях, він брав не надто активну участь — аби не впадати в око начальству. Друзів чи близьких знайомих не мав, але педантично стежив за тим, щоб не набути слави пихатого відлюдка. Він привчив інших підмайстрів вважати його нудним і нецікавим. Він був майстром у мистецтві нагнітати нудьгу, вдаючи безпорадного ідіота — але, звичайно, ніколи не перебираючи міри, аби не стати посміховиськом цілого цеху. Він домігся того, щоб його вважали зовсім нецікавим. І йому дали спокій. А нічого іншого він і не прагнув.
38
Свій вільний час Гренуй збував у майстерні. Товаришеві пояснював, ніби хоче винайти рецепт одеколону, а сам експериментував із зовсім іншими запахами. Парфуми, які він змішав собі в Монпельє, вже закінчувалися, хоч він і використовував їх дуже ощадливо. Тому створив нові. Але цього разу Гренуй уже не вдовольнився тим, аби з нашвидкуруч зібраних матеріалів так-сяк зімітувати людський запах, а все своє честолюбство поклав на те, щоб придбати особий аромат, навіть безліч ароматів.
Спочатку він скомпонував собі запах непомітності, сіру ароматичну свитку на щодень, у якій хоч і був присутній людський сирно-кислий дух, проте складалося враження, ніби це проступає в зовнішній світ крізь товстий шар полотняного та вовняного одягу, накладеного на суху старечу шкіру. З таким запахом він міг спокійно йти поміж люди. Парфуми були досить сильними, аби засвідчити існування певної особи, й разом із тим такими скромними, що зовсім нікого не бентежили. Відчути Гренуя на нюх було начебто й неможливо, та все ж найскромніше він завжди справджував свою присутність — такий собі подвійний стан, що був йому доречний як у домі пані Арнульфі, так і при випадкових походах містом.
Та за певних обставин цей скромний аромат ставав на перешкоді. Коли йому за дорученням Дрюо доводилося робити покупки чи придбати особисто собі трохи цибетину або кілька зернят мускусу, могло трапитися так, що його, з його бездоганною непомітністю, або зовсім не бачили і не обслуговували, або, хоч і помічали, обслуговували неправильно чи знову забували під час обслуговування. Для таких випадків Гренуй приготував для себе трохи насиченіші парфуми, що злегка тхнули потом, з деякими ольфакторними хитрощами, які додавали певного нахабства, змушуючи людей думати, ніби він поспішає, бо його підганяють термінові справи. Так само й з імітацією aura seminalis[8] Дрюо, яку він удатно приготував методом ароматизації проолієного полотна пастою із свіжих качиних яєць та заквашеного тіста, Гренуй мав неабиякі успіхи, коли йшлося про те, щоб привернути до себе увагу.
Іншим запахом з його арсеналу був той, що викликає співчуття; він безвідмовно діяв на жінок середнього та похилого віку. Це був запах молока та м’якого дерева. Гренуй — навіть коли був неголеним, зігнутим, у пальті — справляв враження нещасного блідого юнака в подертій курточці, якому треба допомогти. Базарні перекупки, відчувши його запах, тицяли йому клуночки горіхів та сухих груш — таким безпомічним і зголоднілим він їм здавався. А дружина м’ясника, жінка сувора й нечупарна, дозволила Гренуєві взяти «за так» смердючі рештки м’яса та кісток, бо аромат невинності розчулив її материнське серце. З цього м’яса шляхом безпосереднього насичення спиртом він видобув основний компонент запаху, яким користувався на самоті. Цей запах створював атмосферу тихої відрази, подиху гнилі, якою тхне вранці із старих недоглянутих ротів. Запах був такий ефективний, що навіть зовсім не зманіжений Дрюо мимовільно відвертався і втікав на свіже повітря, звичайно, не усвідомлюючи по-справжньому, що змусило його це зробити. А кілька крапель цього репелента на порозі халупи було досить, щоб не підпустити жодного непроханого гостя, будь то людина чи звір.
Під прихистком цих різноманітних пахощів, які він залежно від зовнішніх обставин змінював, наче одяг, і які дозволяли йому лишатися непомітним у світі людей і приховувати свою суть, Гренуй нарешті присвятив себе своїй справжній пристрасті: полюванню на запахи. І оскільки перед ним стояла велика мета і більше року часу, він не тільки з гарячим ентузіазмом, а й надвичайно планомірно та систематично почав гострити свою зброю, відпрацьовувати техніку боротьби й домагатися поступового вдосконалення власних методів. Почав з того, на чому зупинивсь у Бальдіні, — з видобування ароматів неживих речей: каміння, металу, скла, дерева, солі, води, повітря…