Дарина глянула на свою руку, все ще не вірячи до кінця, що носить шлюбну обручку і прізвище Марка. Але ні, усе насправді. І цей карколомної швидкості шлюб. І знайомство з родиною Вінтерз. І слова її свекра, Генрі Вінтерза. Три коротких слова, тих самих, що пан Генрі сам почув від свого батька. — Хороший вибір, синку.
— Безумовно, — на цілком пристойній англійській, з ледь помітним слов’янським акцентом відповіла Дарина. — Утім, Париж прекрасний будь-якої пори року. Про це навіть у пісні співається.
— Так. Це велика Елла Фіцжеральд. «Я люблю Париж». Мадам знає?
— Я багато чого знаю про Париж. На жаль, ми пробудемо тут лише три дні.
— О, як прикро, — портьє зобразив належний жаль. — Сподіваюся, ви ще завітаєте до нашого чарівного міста?
— Можете тримати парі, — Дарина засміялась. — З Франції ми летимо на острови.
— Мої вітання, мадам. Et bon voyage[1]. Месьє Вінтерз щойно піднявся у номер. Вам допомогти? — погляд портьє впав на круглу коробку, яку Даруся тримала у руках.
— Немає потреби. Це лише капелюшок. Я б хотіла замовити в номер шампанське.
— Маю доповісти, — ніяковіючи від того, що мусить псувати клієнтові сюрприз, пробелькотів портьє, — месьє Вінтерз щойно зробив таке саме замовлення. Повторити?
— Ні, тоді не треба. Дякую. Але ось що… відправте, будь ласка, ці дві листівки до України. Я заплачу. Ось вони, — Дарина подала портьє поштівки — одну з кумедною мишкою, що тримала у лапках сир, на якій французькою було написано «Найкращій подрузі в світі» — для Надійки, і другу, з Ейфелевою вежею, для пані Квітослави. — А ось адреси, — і вона простягнула два списаних акуратним почерком папірці. — Ви можете це зробити?
— Так, звичайно. Буде виконано.
Задзвонив мобільний, що висів у Дарини на шиї. Вона відповіла. Якусь мить послухала, що їй говорять, а потім дала відбій. Повернулася до портьє, і від щасливої посмішки на її лиці у того перехопило дух. Він бачив багато вродливих жінок. Чимало дуже вродливих. Та ніколи раніше він не бачив жінки, такої прекрасної, як мадам Вінтерз. Жінки закоханої та коханої.
«БАЛ НА ЧЕСТЬ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА»
Чим ближче було до дня Святого Валентина, тим більший ажіотаж панував на фірмі. Скрізь порозкидано глянцеві журнали. Дівчата обмінювалися телефонами модних перукарень, салонів краси, соляріїв, тренажерних залів. Дві теми безроздільно панували у ліфтах, кафе, дамських кімнатах та в обідню перерву — сукні та дієти:
— дівчата, ви уявляєте, — одного дня кричала на ходу влітаючи зранку до кабінету Зоряна, — я тільки що зустріла у ліфті нашу Олю з бухгалтерії. Так от, я не бачила її десь з місяць. Глянь, а вона така худенька стала, підтягнута. Ну я й до неї — колися, як це ти так схудла?
— А вона що? — обережно поцікавилася Люся.
— Каже що кожен день до їди випивала ложку яблучного оцту.
Маринка пирхнула сміхом:
— так і язву дістати можна. А ти часом не придивилася які у неї круги під очима.
— Ні, — розгублено зізналася Зоряна, — до чого тут очі, я на талію дивилася, — швидко знайшлася дівчина.
— Нічого той оцет не дає, я вже колись пробувала, — втрутилася дизайнерка Ніна. — Якось по телевізорі зірки розповідали як можна швидко схуднути. Так от, вже не пам’ятаю хто точно з них, розповідала, що зірки, якщо хочуть швидко скинути вагу, то три дні їдять парений рис, три дні — відварну курятину і три дні — яблука. А ще хтось казав, що можна гречку з кефіром три дні їсти.
— І кому ж це помогло, — скептично поцікавилася Зоряна, зла, що її рецепт дівчата висміяли.
— Та багатьом напевно. Не знаю. Всі наші зірки худі.
— От бачиш — не знаєш, — перебила Зоряна, — нашим багатьом зіркам не худнути, а поправлятися треба. До речі, — звернулася вона вже персонально до Тані, — Ти вже знайшла сукню на бал?
— Ні, — відповіла Таня. — Я не маю що одягти. І грошей на нову сукню, саме таку, яку я хочу, нема. Я, мабуть, не піду на бал.
— Ти що, здуріла!? Як можна не піти на такий бал?! — сплеснула руками Зоряна. — Там буде стільки знаменитих людей! Можна буде попускати бісиків нашим топ менеджерам, або попросити підвищити зарплату чи перейти на іншу посаду. Наталка із сусіднього відділу таким чином перейшла з секретарки у помічники менеджера. А тепер її на курси в Прагу послали. Через місяць повернеться менеджером.
— Не кажи дурниць, Зорянко. — Перебила її Ніна. — Наталка до того весь рік бігала на курси англійської та ще по ночах самостійно маркетинг вивчала. Не забивай Тані мозки. А то ще у неї складеться враження, що тут можна покрутити задом і стати головним менеджером.