А що порівняно із завданням, од виконання якого залежала доля багатьох людей, значила загибель двох-трьох гітлерівців, моє життя?
… У лісі тихо. Тільки сосни гудуть. Мліє під вересневим сонцем папороть. Лежу в густому чагарнику, осмислюю трагедію цього дня.
Схоплені Врублі, Ольга. Рація в руках у гітлерівців. Але обшукували недбало. Отже, полювали тільки за рацією? Запеленгували? Можливо. А що, коли… Скомський?.. І я згадав, що сьогодні в мене з ним зустріч. А якщо він видав? Син поміщика. Кого залучив? Де твоє класове чуття, Євгене?
Але ж усі ці дні він давав інформацію. Цінну інформацію. Дорого обійшлася вона вермахту. Ні, не схожий Скомський на зрадника…
Кроки… Він. У тій же мисливській куртці. Чимось стривожений, Я тихенько крякнув качкою.
— Капітане?! Живі?
Юзеф уже знав про нашу біду. Бачив криту німецьку машину з антенами. За цією машиною в бік Кракова промчало ще дві із солдатами. З однієї — чи не здалося? — чув голос Ольги Совєцької. Вона співала: «Прощай, любимый город»…
Машини з антенами. Значить, запеленгували.
— Вам не можна тут залишатися, пане капітан. Німці з хвилини на хвилину можуть нагрянути сюди з собаками.
Юзеф виклав свій план. На узліссі його чекає наш зв'язковий Генрик Малик. Він і принесе мені одяг. Сам
Юзеф чекатиме нас у своєму садку: будинок Скомських поза підозрою.
Нарешті й Генрик. Штани, куртка, капелюх — все якраз по мені. Ми з Юзефом майже одного зросту.
Генрика посилаю в Краків: хай негайно повідомить товариша Міхала. А той уже попередить Грозу, Грушу, своїх людей.
Цю ніч я провів у маєтку. Мов крізь сон запам'ятався старий сад, великий поміщицький будинок із заскленою верандою…
НА «ПОЖАРНІЙ» КВАРТИРІ
«Пане Тегель!
В суботу, 16 вересня, в селі Санка на квартирі селянина Врубля гестапо із м. Кшешовіце заарештувало російську радистку Ольгу. Мені відомо, що Ви, як розсудлива людина, давно втратили надію на успіх Німеччини в цій війні. Ви неодноразово висловлювали своє невдоволення владою Гітлера.
Мені також відомо, що комендант гестапо Нойман — Ваш приятель і друг. Тому і звертаюсь до Вас із діловою пропозицією: домовтеся з паном Нойманом і організуйте втечу Ольги. Якщо це неможливо, придумайте інший спосіб її звільнення. Посприяйте також звільненню батрака Врубля із Санки та його дочок. Якщо Ви це зробите, гарантую Вам і Вашій сім'ї життя, обіцяю, що Ви займете належне місце в новій Німеччині. Якщо в цьому Вам допоможе Нойман, до нього поставимося так само.
Якщо ж Ви не зробите цього і спробуєте затримати подавця даного листа, я обіцяю Вам і Нойману негайну смерть.
У Вашому районі маю достатньо сил для збройної розправи з Кшешовіцьким гестапо, а також і з Вами. Строк виконання мого прохання встановлюю 24 вересня ц. р.
Командир партизанського загону
підполковник Червоної Армії
Васильєв».
Цей лист я написав у містечку Черніхув, біля самого гестапо.
Було так. Від Скомських я пішов на світанку. В лісі мене вже чекав попереджений Владеком Метек. Метек повідомив: арештів більше не було, товариш Міхал усе знає, вжив заходів. В Черніхуві, на конспіративній квартирі мене чекають. Туди йти лісом.
Ніч застала нас у дорозі. Опівночі підійшли до околиці містечка. Я знав: десь тут жандармський пост, комендатура. Куди ж веде мене Метек? Зайшли на подвір'я. Дивлюсь: звичайна криниця — зруб з барабаном.
— Проше, пана капітана, в студню.
Я заглянув у колодязь. На глибині двох-трьох метрів темне дзеркало води. Запрошують — значить треба.
Намацав носком черевика драбину, спустився на метр. Зліва замерехтів вогник. Я пірнув у боковий люк і опинився в кімнаті. На столі — друкарська машинка, радіоприймач, по кутках — автомати, нари. Мені назустріч підвелася Янка — партизанська зв'язкова. Поруч з нею якийсь незнайомий чоловік.
— Комендант місцевої пляцувки[10], — відрекомендувався він. Помовчав і додав: — А це наша «пожарна» квартира. На випадок небезпеки партійні працівники можуть перебути тут не один день.
10
Пляцувка — пост, найменший організаційний осередок Армії людової. Тут зустрічалися підпільники і партизани.