Радіограма з Центру:
«Голос, зажадайте від працівників КРО[13] чесної роботи на нас, що обумовлює прощення. Хай складуть список всіх відомих їм агентів гестапо. Павлов».
Тиждень Правдивий готував списки. (Деяких агентів нам і нашим польським друзям вдалося ліквідувати напередодні визволення Кракова. В січні — травні 1945 року працівники «смершу»[14] та польські контррозвідники знешкодили велику групу диверсантів за списком, який сумлінно склав Правдивий).
Тепер у гітлерівському абвері, в одному з його підрозділів, були наші очі й вуха.
Підрозділ Отмана, хоч і знаходився в Кшешовіце, обслуговував Тенчинек, Рибну, Черніхув, Пшетковіце і підлягав безпосередньо своєму управлінню в Кракові. Правдивий допитував арештованих, а іноді сам вів слідство.
Отман акуратно виконував нові завдання. Він повідомив нумерацію всіх дивізій, які входили в 17-у гітлерівську армію, дислоковану перед 1-м Українським фронтом. Вказав кількість солдатів, офіцерів, танків, артилерії, навіть ділянки, які займали ці частини. Згодом ми передали Центру:
«Донесення Правдивого. У вересні в Кракові арештований радист Кнашкецький. Тепер дає Центру дезо. В районі Кракова пеленгатори шукають рацію, якою передані дані про особовий склад штабу Північно-українського фронту. Шифр цієї станції розшифрований КРО».
Другого дня я одержав блискавку Центру:
«Голос. Уточніть прізвище арештованого в Кракові радиста, деталі арешту. Прикмети радиста. Павлов».
Правдивий виконав і це завдання. «Дезо» зломленого Кнашкецького вже не могло нікого дезінформувати.
ВЕСІЛЛЯ
«Янек (Хитрий) — полковник польської Армії крайової, освіта вища, поляк, 38 років. Маю особисті зустрічі. Голос».
(Із радіограми Центрові)
Третю добу стоїмо в Козлувці. Розташування хутора дуже зручне. До сусідніх сіл Гарбутовіце, Сулковіце, Ясеніце півтора-два кілометри, але добиратися до них дві-три години.
Чарівна краса довкола. Багряніють листяні ліси. Синіють соснові бори. Шумлять гірські струмки. На півдні біліють снігові вершини Карпат. У бінокль виразно видно Краків.
Я, Тадек і всі радисти оселилися в одному будинку. Бійці Тадека охороняють хутір. Послали розвідку в найближчі села.
Опівдні прибув зв'язковий із польського загону поручника Побука. Вручив мені записку, в якій повідомлялося: в селі Ястшембя мене чекає полковник польської Армії крайової. Я був зацікавлений у цій зустрічі. Полковник, за даними агентури, легально проживав у Кракові. Мав своїх людей у військових частинах вермахту, в комендатурі, на залізниці.
Порадилися і вирішили піти втрьох: капітан Собінов (він усе ще залишався в загоні Тадека), радист Мак і я. Одягли польські плащі, капелюхи. Під плащі — автомати, пістолети, по парі гранат…
Ось і Ястшембя. Зупинилися в гайку. Провідник-зв'язковий зник і незабаром повернувся. За ним ішли Побук і невідомий чоловік, схожий на колобок.
— Пане Михайлов, — звернувся до мене Побук. — Маю честь відрекомендувати вам полковника Янека.
Янек відразу ж почав запрошувати нас на квартиру, щоб «у домашній обстановці обговорити деякі питання нашого співробітництва в боротьбі проти швабів». Сказав, що квартира, призначена для зустрічі, цілком безпечна. По-перше, вона належить солтису — «довіреній особі окупантів». По-друге, в господаря — весілля, і поява гостей нікого не здивує. По-третє, господаря попереджено, що головою відповідає за безпеку нашої зустрічі.
Якоюсь дивною видалася нам ця розкішна хатня обстановка після лісового життя. Солтис запросив до окремої кімнати. Сюди ніхто з гостей не заходив. Роздяглися і вийшли до святкового столу. Для годиться посиділи, пригостилися, і знову повернулися до «своєї» кімнати.
Сіли грати в преферанс. За грою з'ясували всі питання, які нас цікавили. Полковник дав мені два рекомендаційні листи до своїх людей на залізничній станції, його повідомлення про краківський гарнізон підтверджували дані нашої розвідки. Ми домовились про постійний зв'язок, про координацію і погоджені дії наших диверсійних груп.