Франк сам хоче проконтролювати виконання наказу про знищення міста. І мабуть тому не поспішає з від'їздом.
На другий день, 17 січня, о сьомій годині Франкові доповіли про події минулої ночі… О дев'ятій годині, як видно з того ж щоденника, надходить рапорт, що радянські танки прорвались на шосе Краків-Тшебуяя.
О дванадцятій годині відкривається останнє засідання «Управління генерал-губернаторства». Франк виголошує промову: «Краків — стародавнє місто — німці не можуть залишити».
На щастя, це вже аж ніяк не залежало від «пана генерал-губернатора».
Не минуло після цієї «категоричної» заяви і години, як Франк зі своєю охороною поспішно залишив Вавель і… Краків.
Замітаючи за собою сліди, фашисти знищують архіви. Полум'ям охоплено будинки Шльонської семінарії, де містилася поліція. Палає приміщення Гірничої академії — нещодавнє місцерозташування «Управління генерал-губернаторства»…
Ввечері 17 січня шлях одступаючим на Катовіце гітлерівцям відрізали радянські частини.
Повністю оволодівши становищем, командування Червоної Армії залишило німецьким військам для відступу єдину ще вільну дорогу в напрямку Могілян і Кальварії — заздалегідь передбачену для них пастку.
Те, що ми бачили на дорозі, забитій виведеними з ладу танками, перевернутими підводами, присипаними снігом трупами гітлерівців, свідчило про жорстокі бої. Але це були враження миттєві, поверхові. Щоб уявити всю обстановку тих днів, загальну картину битви, ми знову звернемося до авторитетного свідчення, яке навряд чи потребує коментарів.
Ось що пише про цей дуже важливий етап Вісло-Одерської операції колишній командуючий Першим Українським фронтом Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв у своїй книзі «Сорок пятый»:
«… На світанку я виїхав на спостережний пункт 59-ї армії до генерала Коровникова. Наступаючі війська армії, розгорнуті з другого ешелону, підтягувались для нанесення удару безпосередньо по Кракову з півночі й північного заходу. Із спостережного пункту вже проглядалося місто…
… Війська самої 59-ї армії вже готувалися до штурму. Перед ними було поставлене завдання увірватися в місто з півночі й північного заходу і оволодіти мостами через Віслу, позбавивши противника можливості затягнути опір у самому місті.
Для мене було дуже важливим добитися стрімкості дій усіх військ, які брали участь у наступі на Краків. Тільки наша навальність могла врятувати Краків від зруйнування. А ми хотіли взяти його неушкодженим. Командування фронту відмовилося від ударів артилерії і авіації по місту. Але зате укріплені підступи до міста, на які опиралась ворожа оборона, ми того ранку піддали сильному артилерійському обстрілові.
Спланувавши на спостережному пункті удар, я і Коровников виїхали на «віллісах» безпосередньо в бойові порядки військ. Корпус Полубоярова вже входив у місто, з заходу, а на північній околиці кипів бій.
'«Просування було успішним. Гітлерівці вели по наших військах гвинтівочний, автоматний, кулеметний, артилерійський, а іноді танковий вогонь, але, попри шум і тріск, все-таки почувалося, що цей вогонь уже гасне і, по суті, ворога зломлено. Загроза оточення паралізувала його намір цупко триматися за місто. Корпус Полубоярова ось-ось міг перерізати останню дорогу на захід. У противника залишалась тільки одна дорога — на південь, у гори. І він почав спішно відходити.
В даному випадку ми не ставили перед собою завдання перерізати останній шлях відступу гітлерівцям. Якби це зробили, нам би потім довго довелося викорчовувати їх з Кракова, і ми, безперечно, зруйнували б місто. Як не спокусливо було створити кільце оточення, ми, хоч і мали таку змогу, не пішли на це. Поставивши противника перед реальною загрозою обхвату, наші війська вибивали його з міста прямим ударом піхоти і танків…
… Кажуть, ніби солдатське серце звикає за довгу війну до руйнувань. Але як би воно не звикло, а змиритися з руїнами не може. І те, що таке місто, як Краків, нам удалося визволити цілісіньким, було для нас великою радістю»[18].
… Наш «вілліс» наближається до визволеного Кракова. То тут, то там попередження: «міни».
Юзефа Зайонца я розшукав у міському комітеті партії.
В древньому місті налагоджувалося нове життя. Роботи — непочатий край. Організація народної міліції, відновлення транспорту, торгівлі, піклування про дітей, яких осиротила війна, — тисячі невідкладних справ, якими відразу ж після виходу з підпілля довелося займатися воєводським і міським комітетам партії. Юзеф Зайонц і ночував у своєму службовому кабінеті з новеньким «TT» під подушкою. Зібраний, зосереджений, діяльний.
18
И. С. Конев. Сорок пятый. Издание 2-е, исправленное и дополненное. М., Воениздат, 1970, стор. 32–33.