Юзеф подарував мені свою книгу «Автономія волі в міжнародному приватному праві». Скомський — відомий у Польщі вчений, знавець права, автор десятків наукових праць.
Ще студентом Юзеф одружився. Дружина — теж юрист, адвокат. Син Скомських — йому приблизно стільки років, скільки було Юзефу в сорок четвертому — студент факультету права.
Ми допізна засиділися в Скомських. Було радісно усвідомлювати: не без нашої допомоги син поміщика — колишній власник Санки — став товаришем Скомським.
Освєнцім.
Що таке Освєнцім під час війни — всі знають. Страхітливий гітлерівський табір — досконалий конвейєр смерті: щодобово перетворював близько двох тисяч душ на дим, попіл, туалетне мило, добрива.
Освєнцім — чотири мільйони вбитих. Серед них — наші бойові товариші: донька варшавського лікаря — радянська розвідниця Танка і польський селянин, наймит із Санки Міхал Врубель.
Для Тадека, Музиканта, інших моїх друзів із краківського підпілля Освєнцім став суворою школою ненависті.
Ми вирушили туди разом із сім'єю Тадека. Від Жарок до Освєнціма — година їзди. Тадек один з небагатьох, кому вдалося вирватися живим із АІ — скорочена назва Освєнціма (концентраційний табір Аушвіц). Наш друг буває в Освєнцімі щороку, але дружину і доньку Люцію взяв із собою вперше: щадив їх.
Наша «Волга» зупинилася на широкій площі біля входу в Освєнцім. За рішенням сейму Польської Народної Республіки колишній концтабір оголошений на вічні часи пам'ятником жертвам фашизму.
Ми підійшли до головних воріт табору. Тепер вони відкриті навстіж. Опущений чорно-білий шлагбаум. Над воротами в колишнє пекло збережено страшний за своїм цинізмом напис: «Арбайт махт фрай» — «Праця робить вільним».
Біля входу в музей — пам'ятник Вдячності Радянській Армії. 27 січня 1945 року війська Першого Українського фронту визволили Освєнцім.
… П'ять років над королівським замком Вавель зловісно маяв прапор з чорною фашистською свастикою. П'ять років диміли печі Освєнціма. Як хижаки, накинулися гітлерівські війська, загони «Мертвої голови», фюрери різних рангів і повноважень на знівечену, залиту кров'ю землю. «Ми, — заявив оберкат Ганс Франк, — доб'ємося того, щоб стерлося навіки саме поняття «Польща»«.
В кінозалі музею нам показали двадцятихвилинний документальний фільм. Факти. Тільки факти… На екрані пропливають десятки тисяч приречених. Їх б'ють, цькують собаками… А ось і кінець їхньої путі: «баня» — сауна, де людей труїли газами, печі крематорію. Перед входом у крематорій піраміди взуття, дитячі речі, іграшки. І кадри Нюрнберзького процесу. Допит колишнього коменданта Освєнціма.
Коли його запитали: «Чи правда, що есесівці кидали дітей у палаючі печі?» — він підтвердив це, а далі заявив: «Діти раннього віку обов'язково знищувались, оскільки слабкість дитячого організму не дозволяла їм працювати… Дуже часто жінки ховали їх під свій одяг, але, звичайно, коли ми їх знаходили, то відбирали і знищували».
А це що таке? Склад тюків. На тюках написи: «Волосся чоловіче», «Волосся жіноче». Ним набивали матраци, з нього виробляли шкарпетки для німецьких підводників.
На екрані знову гори черевиків, гори трупів. Оркестр, створений з кращих музикантів Європи. Він виконує «Танго смерті», глушачи стогони нещасних.
Намагаючись знищити сліди своїх злочинів, гітлерівці в січні сорок п'ятого року висадили в повітря крематорій, розрахований на безперебійну роботу упродовж десятків років (через печі Освєнціма та інших таборів фашисти мали намір пропустити, за невеликим винятком, усю Польщу). Спалили і знищили табірну документацію. Навальний наступ Радянської Армії не тільки врятував польський народ від поголовного винищення, але й не дав знищити всі сліди звірства[19].
Багато документів і табірних споруд уціліло. В музеї Освєнціма ми бачили експонати, фотографії, які холодили душу. В таборі систематично проводились досліди над людьми. В'язнів опускали в крижану воду, щоб визначити, скільки часу людський організм може прожити в таких умовах. Проводились досліди з отруєними кулями, заразними хворобами, досліди по стерилізації чоловіків і жінок.
Як і де загинула наша Ганка? «Легкою» смертю в освєнцімській «бані»? В «експериментальному» блоці? В камері катувань? Крізь які муки пройшов цією просякнутою кров'ю землею наш друг і побратим Міхал Врубель? Особисто я зобов'язаний йому своїм життям.
До підніжжя урни з прахом багатьох жертв Освєнціма ми поклали букет троянд — червоних, як кров Ґанки і Татуся…
Мертві живуть, якщо живі їх пам'ятають.
19
Плани прямого фізичного знищення польського та інших слов'янських народів розроблялися Гітлером задовго до початку другої світової війни, як складова частина біснуватої ідеї про світове панування арійської раси і про завоювання «життєвого простору» для третього рейху.
«Наша сила, — заявив Гітлер у промові, виголошеній 22 серпня 1939 року в Оберзальцбурзі на нараді головнокомандуючих вермахту, — полягає в нашій швидкості й натиску. Чінгісхан цілком свідомо, з легким серцем призвів до смерті мільйони жінок і дітей. Але історія бачить у ньому лише великого творця держави. Мене зовсім не цікавить, що думає про мене безсила західноєвропейська цивілізація. Я видав наказ і звелю розстріляти кожного, хто насмілиться сказати бодай слово проти принципу, що метою війни є не досягнення якоїсь певної лінії, а фізичне винищення противника. Тому я приготував — поки що для Сходу — свої загони «Мертвої голови» і дав їм наказ посилати на смерть без жалю й милосердя всіх чоловіків, жінок і дітей — поляків за походженням і які розмовляють польською мовою. Тільки таким чином ми здобудемо життєвий простір, який нам потрібен…» (Януш Гумковсшй, Казимир Лещинский. Польша во время гитлеровской оккупации. Варшава. Вид-во «Полонія», 1961, стор. 68).