Пояснивши, як усе тут улаштовано, Корто видав йому туалетне причандалля і чистий одяг. Цей вияв турботи зворушив Януша. Уже багато годин і навіть днів він висів на волосині, що мало не урвалася.
Опинившись на самоті, він узяв душ і перебрався в чисте. Джинси виявилися завеликі, майка бахмата, светр розтягнутий, та ще й тхнув пральним порошком. Він почувався щасливим. Порозпихав по кишенях ножа, пістолета і ключа від кайданів, що забрав у охоронця і вирішив залишити як оберега. Дістав із портфеля теки з матеріалами і розгладив долонею аркуші. Та поринути в їх вивчення йому забракло відваги.
Він уклався на ліжку й погасив світло. Він почув шум моря. Ні, це не море, подумав згодом. Це шумлять сосни.
Він віддався ритмам зовнішнього світу. Вони заколисували його і наганяли сон. Ох і зморився він! Став однією суцільною втомою, та й годі.
Враження було таке, неначе від сьогоднішнього ранку він прожив десяток життів. Раптом йому стало зрозуміло, що він більше не боїться поліції. Навіть людей у чорному не боїться. Він боявся тільки самого себе. Мої картини — це тільки виправляння помилок.
Він убивця.
Він розплющив очі в ніч.
А може, ні? А може, він той, хто розслідує злочини вбивці?
Він спробував запевнити себе у справедливості цієї гіпотези, що вже спала йому на думку в бібліотеці колишнього кафе «Альказар». Він пречудовий нишпорка, бо завжди перший з’являється в потрібному місці, раніше, ніж поліція, раніше, ніж усі інші свідки. Він майже умовив себе, аж сіпнув головою. Ні, не втне нічого він. Ще можна припустити, що у шкурі Януша він ішов слідами убивці волоцюг, але не у Фреровій шкурі. Навіть якщо визнати, що в нього, наприклад, були напади сноходіння, прихована сторона його мозку, то він би пам’ятав про ті розслідування, які провадив? Ті, що привели його до ремонтної ями біля вокзалу Сен-Жан?
Він знову склепив повіки, палко закликаючи сон, що звільнив би його від цих болісних запитань. Та увіччю поставало видовисько, яке виринуло з небуття: оголене тіло, що гойдалося в нього над головою.
Анна-Марія Штрауб.
Ще одна смерть, у якій він винен, бодай і непрямо.
Він згадав, про що думав минулого вечора на березі моря в Ніцці. Ця смерть могла допомогти йому дістатися до свого коріння. Він майже не сумнівався, що та страшна історія сталась у психіатричній лікарні в Парижі чи в якомусь його передмісті. Не пізніше, ніж завтра, він почне розробляти цей слід. Анна-Марія Штрауб. Єдиний спогад, який уцілів у його пам’яті. Примара, що супроводжувала його, хоч ким би він себе вважав. Привид, що приходив до нього в нічних жахіттях…
— «Метис» заснували не вчора.
Патрік Коскас стояв, зіпершись на вуличного стовпа, і курив цигарку. За ним у темному небі вгадувався обрис Аквітанського мосту. Журналіст сам запропонував це місце для зустрічі — на правому березі Гаронни, на пустельній вуличці старого Лормона.
Він поводився неначе шпигун, що відчуває небезпеку. Весь час озирався, говорив тихо і швидко, немов нічна пітьма могла його підслухати. Насправді все довкруги спало. Будиночки під червоними покрівлями, що поприліплювалися до величезної опори мосту, скидалися на гриби, які виросли навколо велетенського дерева.
Анаїс насилу трималася на ногах. Авто вона покинула в Ніцці й восьмигодинним вечірнім рейсом полетіла літаком до Бордо. Її зустрів Ле Коз, що прикотив новісіньким «смартом»[32], позиченим у баронеси. Зараз була одинадцята вечора. У своїй шкірянці вона цокотіла зубами від холоднечі. Голова тріщала. Їй доводилося робити над собою зусилля, щоб зосередитися на історії «Метиса».
— Спершу в 60-х то була просто ватага французьких найманців. Зібралися разом бойові побратими, що воювали в Індокитаї й Алжирі. Фахівці з військових конфліктів в африканських країнах. Камерун, Катанга[33], Ангола… І вони зробили геніальний хід — змінили табір. Передніше їх наймали колоніальні власті для боротьби з визвольними рухами. Та вони хутко второпали, що це справа кепська і вони зможуть заробити набагато більше, якщо стануть на бік повстанців, які раніше чи пізніше переберуть владу. Хлопці з «Метиса» підтримували різні революційні фронти, та ще й безплатно, розраховуючи на те, що в майбутньому ті «інвестиції» їм оплатяться. Нові диктатури не забули їхньої допомоги і щедро їм віддячили. Вони здобули у власність велетенські території, копальні й навіть нафтові свердловини.
Хоч як воно дивно, ні мінерали, ні вуглеводи найманців не зацікавили. Набагато більший інтерес виявили вони до сільського господарства. Вони ж родом звідси, з Бордо. Із селянських дітей. Ото вони й заходилися вирощувати сільськогосподарські культури, розвивати нові агротехнічні методи, виробляти добрива і пестициди. Потроху вони розширювали поле діяльності, залучивши до нього і розробки в царині хімічної зброї. Надто ж активно точилися дослідження зі створення газів нейротоксичної дії, що вражали нервову і дихальну систему організму, таких як зарин, табун і зоман[34].
33
Катанга — самопроголошена невизнана держава на півдні Демократичної Республіки Конґо. Існувала з 1 липня 1960 року до 15 січня 1963 року.
34
Зарин, зоман, табун — бойові отруйні речовини нервово-паралітичної дії. Вражають людину за будь-якої, навіть незначної дії на організм.