Анаїс дістала з кишені аркуша, де записала номера авта, і поклала перед молодиком. Від її поруху засвітився один зі сплячих екранів комп’ютера. З’явилося зображення: тісно переплетені голі тіла. Відкрилися й інші вікна. Жіноче обличчя у процесі феляції. Анус широким планом. У кутках екрана замигтіли рекламні банери недвозначного змісту…
— Навчаєшся, еге? — в’їдливо посміхнулася Анаїс.
Молодик зашарівся і незграбно вимкнув комп’ютера. Відкашлявся і забарабанив пальцями по клавішах іншого. На моніторах постали супутникові мапи Франції. Молодик збільшив масштаб одної з них, клацнувши мишкою. Анаїс не встигла навіть збагнути, яка саме частина території промайнула на екрані.
— Оце так воно хутко робиться? — здивувалася вона.
— А певно! — хвальковито сказав він. — Будь-якого викрадача можна зловити!
— Де вони? Тобто, де зараз це авто?
— На шосе D2202. У долині Вара.
Анаїс нахилилася до комп’ютера.
— А точніше?
Він крутнув коліща, і зображення стало ще більшим.
— Та ось… неподалік від Ніцци.
— Авто рухається?
— Так. Під’їжджає до моста Дюранді.
Вона замислилася. Може, вони йдуть Янушевим слідом? Але як їм пощастило з’ясувати, де він ховається? Як вони зуміли вчинити те, чого не змогли встановити десятки фахових детективів? А може, вони повертаються на базу?..
Вона сягнула до кишені й поклала на стола айфона. Узяла аркуша паперу і написала свій номер.
— Набери цього номера і перешли мені програму, за допомогою якої я зможу в реальному часі стежити за пересуванням автомобіля.
— Я не маю права! На програмі стоїть захист!
— Ти ще не второпав, що ми з тобою діємо незаконно? Одне слово, набирай номера і відправляй мені через мережу програму, capisci?[36]
Він забарабанив по клавіатурі. Цокання клавіш скидалося на ритми якогось несамовитого танцю.
Айфон задзеленчав. Анаїс увімкнула і побачила, що надійшло повідомлення. У причепі була програма стеження.
Вона простягнула хлопцеві свого мобільника — з технікою вона завжди не ладнала.
— Встанови програму і виведи на дисплей.
За кілька секунд вона вже розглядала карту приміських районів Ніцци. Блимаючи, шляхом повзла крапка — то був всюдихід. Анаїс якимось шостим чуттям збагнула, що їй треба поспішати.
— Я ще закачав туди програму джіпіес, — докинув молодик. — Якщо згубите їх, запустіть її. Вона підкаже, куди прямувати.
Вона вдячно кивнула. Він знову схопив свого слоїчка і звичним жестом закапав очі.
— Що треба сказати?
— Я вас не бачив, — усміхнувся комп’ютерник. — І нічого не чув про всюдихода.
— Гарний хлопчик, — сказала вона, підморгнувши йому.
Уже на порозі вона обернулася і зробила такий порух, наче мастурбує уявного прутня.
— Дивись, не понатирай мозолів!
Молодик зашарівся, та нічого не сказав.
Бігцем прямуючи до авто, Анаїс оцінила свої сили. Доведеться ще раз перетнути Францію із заходу на схід. Це вона зуміє. До Ніцци було майже шістсот кілометрів. Вона подолає їх за п’ять годин. Та потім треба буде звернути з шосе і їхати місцевими шляхами. А якщо вона заблукає? Навіть попри джіпіес-навігатора?
Вона попрямувала до виїзду на головну автостраду. Справжня її проблема зараз полягала в іншому. Цієї ночі вона спала всього кілька годин, минулої геть повік не склепила, а позаминулої спала годин зо три, не більш. Вона ледве трималася на ногах, та й то завдяки нервовому збудженню.
Вона набрала номера Закрауї. Найнебезпечнішого і найчарівнішого з-поміж своїх підлеглих. Той відповів після другого гудка.
— Зак? Це Анаїс.
— Як ся маєш, люба? — Тільки він із-поміж усіх був із нею запанібрата. — Відпочиваєш, еге? Чув про твої пригоди в Ніцці!
— Я хочу, щоб ти допоміг мені. Мені потрібні пігулки.
— Що… пігулки?
Анаїс не відповіла. Усе й так було зрозуміло.
— Поясни, прошу тебе, що ти маєш на увазі, — лагідно мовив він.
— Збадьоритися треба.
Закрауї передніше працював у місцевому відділі боротьби з наркотиками. Він пречудово знав усі канали доправлення дурману по всій Аквітанії та її околицях. Усіх дилерів знав. Добре тямив, кому можна вірити, кому — ні. З одної простої причини: колись він сам полюбляв наркотики. Тепер він казав, що цьому вже край. Усі вдавали, ніби так воно і є.
Колега пояснив їй, де можна роздобути найліпші в тому районі амфетаміни. Вона зупинилася біля узбіччя і квапливо занотувала: «Ґран-Мірай, квартал Ренрі, житловий комплекс Турнель». Та назва про щось їй нагадувала. Щось пов’язане з бійками і спаленими автомобілями…