Та як часто воно буває, під покровом жаху потроху озивався інстинкт самозбереження. У матеріалах жодного слова не було про Нарциса, хоча він пробув на віллі Корто останні два дні. Він перебрав подумки художників, що були там пацієнтами. Можна було не боятися, що їхні свідчення допоможуть поліції натрапити на його слід. Якщо судити з того, що пишуть у газетах, жандарми схиляються до версії про вбивство, скоєне кимось із божевільних, що мешкали на віллі Корто. Ото й шукайте його.
Він простував вулицею, покрадьки читаючи імена та прізвища власників на поштових скриньках. Жодного сліду Арно. Вулиця впиралася у скляний фасад будинку, затулений заростями бамбука, лавра і вовчих ягід. Оце те зелення, що його поливали дівчата? Він пройшов між гіллям і побачив скриньку з табличкою «АРНО ШАПЛЕН».
Зі скриньки стирчали конверти. Він поглянув на них: усі були адресовані Арно Шапленові. Офіційні повідомлення, банківські рахунки, проспекти, різні торговельні пропозиції, повідомлення про рекламні акції… Нічого особистого.
Один за одним він попіднімав горщики з рослинами, шукаючи ключа. Але талан його скінчився. Ох, як талану нема, то є кулак… Сховавшись у бамбуці, він садонув кулаком по шибці, найближчій до скляних дверей. Після третього удару скло розбилося, і друзки попадали до коридора.
Нарцис застромив руку в діру, відімкнув замка й обернув клямку.
Увійшов до хати, спіткнувся об купу газет і листів на долівці й ретельно замкнув двері.
Вікна були зашторені. Його ніхто не бачив. Він обернувся на місці і з задоволенням вдихнув затхлого повітря.
Він був удома.
Величезна кімната на одного власника площею десь із сотню квадратних метрів. Висока засклена стеля на металевих підпорах. Бетонна долівка пофарбована сірим. Праворуч і ліворуч простір обрамовували конструкції з цегли. На лівій половині була кам’яна кухонна раковина, електрична плита, холодильник і посудомийна машина. На правій видніла сила-силенна тюбиків, палітр, сулій із хімікатами, ванночок із засохлою фарбою, рам, сувоїв полотна…
Його увагу привернула одна подробиця. У глибині кімнати, під галереєю, стояв кульман. За вікном були бамбукові чагарі. Нарцис підійшов ближче. До кульмана були причеплені бляклі рекламні ескізи, виконані фломастером або вугільним олівцем. Деякі з них навіть були взяті в рамки і висіли на стіні, над столом.
Певне, Шаплен не тільки картини писав, а був ще й ілюстратором і художнім редактором у рекламній агенції. Утім, у майстерні не було жодного малюнка, жодного ескіза, що свідчив би про те, які картини він писав. З іншого боку, на рекламних ескізах він не помітив ні логотипа, ні фірмової марки. Хтозна, для кого він виконував ті замовлення. Єдине не викликало сумніву: він працював удома, був фрілансером.
Він повернувся на середину кімнати. Зі стелі звисали дизайнерські лампи під алюмінієвими ковпаками. Підлогу оживляли килими з абстрактними візерунками. У кутках стояли полаковані меблі, без жодної оздоби, виконані в суворому стилі. В такій кімнаті не могли жити ні волоцюга Януш, ні божевільний мистець Нарцис. Але на які кошти придбав Шаплен усе це добро? Невже рекламні дизайнери мають такі шалені заробітки? Може, він продавав картини, як ото Нарцис? І як дорого?
Самі запитання… Шквал запитань.
І довго Нарцис був Шапленом? Довго наймав це помешкання? Хто платив за нього тоді, коли його не було тут? Він повернувся до дверей, де валялася пошта. За віконцями в конвертах посортував усі листи. Здебільшого то були ділові послання. Прохання сплатити черговий внесок. Нагадування про те, що платіж прострочено. Повторні рахунки. Повідомлення зі страхової компанії. З банку. Телефонні рахунки. Він подумав, що пошту перегляне потім, а поки що огляне будинок.
Розпочав із кухні. Стіл із пофарбованого дерева. Хромовані стінні шафи. Суперсучасні побутові прилади. Усе в доброму стані, хоч і припало порохом. Здається, Шаплен був небияким чистьохою. А може, в нього була служниця? Якщо так, то чи давав він їй ключі? Він був певен, що ні. Відчинивши холодильника, він виявив там рештки продуктів, які, попри холод, уже вкрилися пліснявою. Як і будь-який «пасажир без багажу», він покинув дім, не знаючи, що не повернеться.
Він відчинив морозильника. В опушених памороззю пакетах знайшлися дімсам[43], зелена квасоля, смажена картопля… Коли він уздрів усі ті заморожені смаколики, в нього аж у череві забурчало. Дістав із пакета дімсам і поклав до мікрохвильової печі. Несамохіть простягнув руку до шафи й дістав сойову підливу і соус «чилі». За кілька хвилин він з’їв вміст усього пакета, вмочаючи пельмені у дві підливи, налиті у дві філіжанки для кави.
43
Дімсам — легка страва з ароматною начинкою в тісті, далекі родичі пельменів. Подають разом із чашкою китайського чаю пуер.