— Рана добряче кровила.
— Ні, я маю на увазі, чи не виточили з нього кілька літрів крові?
— Про це я нічого не чув.
Анаїс гортала папери. У кутку теки вона помітила ім’я слідчого судді: П’єр Воллятре. Їй згадалися ще два вбивства. У Марселі — Ікар, слідчий суддя Паскаль Андре. У Бордо — Мінотавр, суддя Філіпп Ле Ґаль. Це вже не кримінальна справа, а якась юрма суддів.
— А тепер що? Поновите слідство?
— Спершу доведеться умовити прокуратуру. Їм треба розібратися в цій каші. Добре було б довести їм, що це вбивство може належати до ряду Ікар — Мінотавр.
— Тобто знайти міф, за яким воно інсценізоване?
— Еге ж. А то двох ілюстрацій поки що замало, щоб машина знову почала діяти.
Анаїс зрозуміла натяка.
— І тобі потрібно, щоб я знайшла цей міф?
— Та, гадаю, тобі все одно нічого робити… — Він дивився їй у вічі. — Я не відмовлюся від твоєї пропозиції лише через те, що ти потрапила до в’язниці.
— Від якої пропозиції?
— Працювати разом.
— Отут?
— У поліції тобі вже не працювати, любцю. А в тюрязі дуже добре можна подумати.
Анаїс збагнула, що в нього є якийсь козир у запасі.
— А з моєю справою що?
— Слідчий суддя незабаром викличе тебе.
Вона рвучко нахилилася до нього. Соліна сахнувся. Він ще не забув, як вона плюнула на нього.
— Витягни мене відсіля! — процідила вона крізь зуби.
— Знайди міф.
Оборудка відбулася. Ціну назвали.
— У кого моя справа?
— У відділі боротьби з організованою злочинністю, тобто в мене. Нас цікавить стрілянина на вулиці Монталамбер.
Вона взяла кілька світлин.
— А це?
Соліна всміхнувся.
— Як пощастить довести зв’язок поміж трьома вбивствами, то віддати справу кримінальному відділові ми завжди встигнемо. А якщо ми знайдемо вбивць і без них? Я просто-таки нетямлюся від думки, що ми пошиємо їх у дурні, дитинко. Лихо в тім, що відділ розшуку утікачів незабаром розпочне шукати Януша.
Соліна видавав бажане за дійсне. Справу в нього й так, і так заберуть. Йому залишалося тільки сподіватися на сенсаційний успіх. Ось чому вона й потрібна була йому. Не для того, щоб порпатися у грецькій античності, а щоб аналізувати кожну подробицю, складати уламки мозаїки, тобто продовжувати слідство, яке вона розпочала в Бордо.
Вона схилилася над світлинами. Дещо вже впало їй в око.
— Цей чолов’яга був високий, правда ж?
— Два метри п’ятнадцять сантиметрів. І прутень у нього, мабуть, як добряча шаблюка був. Велетень, та й годі. Тож убивство з метою вилучення органів можна не розглядати, хіба що власникові треба було пошити чохла.
— У крові були сліди героїну?
— Ти, як завжди, здогадлива.
— Наркоман?
— Швидше пияк.
Минулися остатні сумніви. Третій у списку вбивці з Олімпу. І ще одне її припущення підтвердилося. Вбивця вміє переконувати: він умовив велета зробити собі того укола. За асоціацією вона згадала, що Філіпп Дюрюї казав про чоловіка із затуленим обличчям, лепрака. І відразу ж її вколола думка про перехняблену мармизу на малюнку. Швидше схожу на етнічне зображення, ніж на маску з грецької трагедії.
Вона згорнула теку, знову відчувши, що поміж тими фактами є якийсь зв’язок, та сформулювати його вона не могла.
— Домовилися, — сказала вона. — Увечері я тобі зателефоную.
Соліна незграбно підвівся зі стільця і взяв портфеля.
— Завтра зустрінешся зі слідчим суддею.
Він прокинувся на помаранчевій ковдрі. Він і досі був у спортивних штанях і в куртці з каптуром. Почувався пречудово. Тут він у безпеці. Під захистом цієї робітні, якої він не знав, проте вона знала його як облупленого. Розплющив очі й угледів залізяки, що тримали стелю. Йому спала на думку Ейфелева вежа. І романи Золя: назв уже він і не пам’ятав, але там люди мешкали, спали і працювали в отаких робітнях. На декілька днів він стане одним із них.
Він сів поміж розкиданих, пописаних аркушів. І відразу ж згадав. Його нічні нотатки. Цілісіньку ніч він юзав у мережі. На Sasha.com та інших сторінках для знайомств. Останні з’єднання Шаплена. Вигадані наймення і побачення. Усе дарма. Він обнишпорив помешкання у пошуках записника чи нотатника з адресами, та нічогісінько не знайшов. Заснув десь о четвертій ранку.
Вештання у чатах зміцнили його певність. Ноно не був віртуальним залицяльником, він не схибнувся на сексі, не зголоднів за жіночими пестощами. Він провадив розслідування. Прокляття «пасажира без багажу». З якоїсь незрозумілої причини його персонаж обрав matchmaking[46]. Гіпотеза: у мережі він шукав якусь жінку.