— Та тримайте її, нехай вам усячина!
Медсестри хапають пацієнтку за руки, притискають її плечі, третій лікар приходить на поміч. Хірург із лискучим від поту чолом провадить маніпуляцію далі: голка ось-ось торкнеться грудної клітини плода.
Лишилося декілька міліметрів…
— Віра Святих Апостолів Петра, Павла та інших учнів Його повеліває тобі…
Вістря майже торкається тіла дитини. Тієї миті плід обертає головку, і його величезні очі дивляться на лікарів. Він безладно гамселить кулаками по стінах матки.
— КРОВ СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ ПОВЕЛІВАЄ ТОБІ! ZMIL/UJSIE‘ NAD NAMI![76]
Францишка раптом вигинається, заскочивши лікаря розполохом. Голка прохромлює перегородку поміж зародками і поціляє у другий плід. Він забився якомога далі й не рухається, становлячи собою пречудову мішень.
— А НЕХАЙ ЙОМУ ДІДЬКО!
Лікар вихоплює шприца. Та запізно. Він зачепив серце дитини. Спливаючи слиною, відпльовуючись і схлипуючи, жінка молиться далі. Вона згорнула долоні над своїм черевом.
Уцілілий близнюк на екрані немовби люто шкіриться.
Зло взяло гору…
Кубела прокидається. Кілька секунд він почувається геть розгубленим. Він летить у бездонну прірву. Потім приплив адреналіну повертає йому ясність думок. Дивне відчуття. Суміш прозріння і плутанини в голові.
— Усе було не так, — шепоче він.
Він зриває з очей пов’язку. Яскраве світло ліхтаря змушує його зойкнути від болю. Несамохіть він затуляє очі кулаками. Немає сили розплющити повіки. Сяйво сліпить його.
Усе було не так… Він це знає. Адже він лікар. Звісно ж, таку неспокійну пацієнтку оперували б тільки під загальним наркозом. Крім того, прописані перед операцією антиспазматичні засоби геть паралізували б матку. І, врешті, перед редукцією плід знеболюють. Неможливо уявити собі, щоб він так метався, як оце уві сні.
І тим паче обертав голову до екрана.
Він помалу відводить руки і дивиться на світло. Мружачись, розрізняє контури кімнати, яскраве світло прожектора. І на тому сліпучому тлі бачить закріплену на штативі камеру.
І відразу все згадує.
Жахіття — це дрібниці. Важливе тільки те, що він міг коїти уві сні. Підозра, що він провадить подвійне життя. Рішення замурувати себе в цій кімнаті. Камера, яку він увімкнув, перш ніж заснути, щоб злапати іншого на місці злочину. Маячня якась.
І тоді він помічає, що до кімнати забиває дощ. Лікарські записи, знімки УЗД та інші конверти, розкидані долі, виваляні в тирсі та вапні, ворушаться під поривами вітру. Бути такого не може.
Адже він забив дошками двері й вікна.
Він запечатав скриньку Пандори.
Він обертає голову. Перше вікно ліворуч від нього відчинене, стулки гупають од вітру. Виламані дошки розкидані долі. Наче ото виламала їх якась звірюка чи перевертень.
Кубела очам своїм не вірить. Він підводиться, щоб перевірити камеру. І завмирає. Він облитий кров’ю. Ледве висохлою кров’ю, якою просякла його сорочка. Він піднімає полу. Обмацує себе. Він не поранений. На нім і подряпини нема.
Це чужа кров.
Він зняв камеру зі штатива, та не відразу здужав її перемкнути для перегляду. Звернув увагу, що руки його не замурзані кров’ю, і відчув невиразне полегшення. Пошукав у пам’яті просвітлення, натяк, бодай якийсь клапоть спогадів. Нічогісінько.
Пришвидшений перегляд. Початок мав комічний вигляд. Усі його порухи були квапливі й поривчасті. Ось він лягає долі й засинає, укрившись білою ковдрою. Потім на екрані нічого не відбувається, наче запис поставили на паузу. Аж ні. Вряди-годи Кубела здригається і перевертається, міняючи положення.
Та не прокидається.
Він перевірив лічильника часу. Йшла дев’яносто четверта хвилина, і нічого не мінялося. Та на сто другій хвилині в кадрі з’явилися лікарські записи і знімки. Вітер. У кімнаті хтось був. Кубела зупинив швидкий перегляд і повернувся на декілька секунд. Нічого не видно, та чути удари у вікно, дзенькіт скла, а потім гуркіт розтрощених дощок, які попхнули всередину.
Усе коїлося поза полем зору. Він інстинктивно посунув камеру, наче міг тим порухом змінити ракурс фільмування.
Тієї миті на екрані з’явилася рука в рукавичці.
І знову нічого.
Темно.
Непроханий гість зупинив фільмування на сто п’ятій хвилині. Кубела знову натиснув швидкий перегляд — ану ж бо таємнича рука знову ввімкне запис? Та ні. Він звів очі й мало не здивувався, не побачивши себе на тому місці, де спав.