— То й свідки є?
— Двоє рибалок. Вони саме йшли на берег метрів за сто звідсіля.
— Що вони бачили?
— Та не зовсім зрозуміло. Наче бачили, як тікав чоловік у плащі. Ваш підозрюваний, Матіас Фрер.
— Вам сказали саме це ім’я?
— Хіба його не так звати?
Анаїс не стала уточнювати: досить плутанини, нащо все ускладнювати.
— Звідки він біг?
— З берега.
— То, виходить, Фрер забив Бонфіса з дружиною і кинувся тікати? — запитала вона, взявши на себе роль адвоката диявола.
— Ні. Стріляли не впритул. До того ж свідки бачили двох чоловіків у чорному. Вони теж мчали до берега. Хтозна, чи то за Фрером гналися, щоб затримати його за вбивство, чи, навпаки, самі були вбивці. Вони поїхали на чорному всюдиході, якщо судити з опису, марки «ауді», модель Q7. На жаль, номера свідки не запам’ятали.
От халепа. Як могла вона про це забути? Фрер ще позавчора дав їй знімки номерного знака. І розповів, що упродовж останніх двох днів його скрізь переслідував чорний всюдихід. Ті знімки й досі в неї…
— Відтоді, — провадив жандарм, — свідчення очевидців гублять визначеність. Як вони кажуть, проїхав потяг і чоловік у плащі зник. А ті двоє в чорному сіли в авто і поїхали собі…
— А далі що?
— Та нічого. Всі наче здиміли.
Згори долинув хрипкий крик. Анаїс звела очі. Над ними кружляли чайки, креслячи вісімки під поривами вітру. З тими звуками перемежовувався шум прибою, що з гуркотом кидав на темний пісок бурун за буруном.
— Під яким кутом стріляли? — запитала Анаїс, глибше ховаючи руки в кишені.
— Найпевніше, стрілець стояв на терасі он тієї вілли. Узимку там ніхто не живе.
Дім, що про нього він казав, був розташований на відстані понад п’ятсот метрів од місця злочину.
— Ви хочете сказати, що вбивці…
— Стріляли з далекої відстані. Робота снайпера.
Справа вже вкотре повернула на інакше. Невже хтось найняв стрільців, щоб прибрати рибалку, який заборгував банку, і його подругу?
— Як ви визначили, що стріляли саме відтіля?
— Ми знайшли на терасі стріляні гільзи.
Це вже геть не вкладалось у рамки. Фаховий кілер нізащо не припустився б такої помилки. Лишити за місці стрілянини такі докази! Хіба що… У Анаїс виникло інше бачення цієї події. Припустимо, вбивці дістали завдання розправитися з трьома жертвами, та одній із них, Фрерові, пощастило втекти. Вони кидаються за ним. І забувають зібрати гільзи.
Поліцай простягнув їй пластикову торбинку, де було якесь залізяччя. Анаїс узяла її і побачила, що там лежать циліндрики із золотавим полиском. Для неї вони нічого не означали. Її знання в балістиці дорівнювали нулеві. Калібри. Потужності. Віддалі. Хоч убий, нічого того не знала.
— Калібр дванадцять і сім десятих міліметра, — пояснив Мартено. — Бронебійні кулі з високою точністю поцілювання.
— Нам воно щось дає?
— Трохи дає. Дванадцять і сім — рідкісний калібр. Застосовується здебільшого у важких кулеметах. Цінують його за потужність і швидкість руху під час настильної стрільби. Часто використовується для вогню високої точності.
— А якщо перекласти зрозумілою мовою?
— Цей калібр розробили в 90-х роках спеціально для гвинтівки «Геката-2». Улюблена зброя снайперів. Тренований стрілець може вразити з неї ціль на відстані до тисячі двохсот метрів. Або на відстані до двох кілометрів зупинити рухомого автомобіля. Щоб забити двох рибалок, таке обладнання зайве. Не кажу вже про те, що для володіння такою зброєю потрібні особливі навички.
Майор викладав усе те навмисне нейтральним тоном, старанно приховуючи свою розгубленість. Високий, сивий, незворушний, у своєму блакитному мундирі він страшенно скидався на адмірала, який стоїть на містку авіаносця. Анаїс пречудово зрозуміла його.
— Стрілець міг бути військовим?
— «Гекату-2» офіційно взяв на озброєння в 1997 році підрозділ технічного забезпечення сухопутних військ, — сказав Мартено. — То була наша відповідь снайперам противника під час війни на Балканах. Сьогодні її використовують штурмові загони національної жандармерії й елітні поліційні підрозділи.
Обоє замовкли. Еге ж, справа повертала геть на інше. Наче двовимірна картина раптом набула третього виміру, що про нього ніхто й не підозрював.
— Зарубіжні армії, зокрема загони особливого призначення, теж використовують цей калібр, — знову озвався жандарм. — Ми відправимо гільзи до ІКДНЖ[18] в Роні-су-Буа. Може, їм пощастить з’ясувати, з якої зброї стріляли. «Геката-2» не з тих гвинтівок, якими завалений ринок. Крім того, з нею треба вміти й поводитися. До речі, цілком укомплектована вона важить сімнадцять кілограмів.