— Ворушіться, ворушіться! — крикнув черговий, стукаючи у двері. — Ви що, ночувати тут зібралися?
Януш увійшов до комірки і замкнувся. Роздягнувся, сховав гроші, скинув із себе собачі нашийники. Пустив воду і тільки тут став почуватися в теплі й безпеці. Він шалено тер своє тіло і відмивався, не шкодуючи мила. Потім утерся, вбрався в новий одяг і поклав до кишені ножа і гроші. Чистий. Нарешті, слава Богу. Він наче наново народився.
Наступним етапом стала їдальня. Тимчасова споруда у глибині двориська з оббитими пластиком стінами, де поставили десятків зо два столів. Тут панував відносний спокій. Забравши в бурлак запаси пійла, їм не лишили іншого вибору, як тільки напхатися і хутчій заснути, щоб уранці знову напитися.
Праворуч був стіл, де кожному видавали тацю з вечерею. Януш став у довгу чергу. У приміщенні було повно людей і дуже гаряче. До смороду немитих тіл домішувався сморід їдла — густий відразливий чад смаженого сала, що висів у повітрі наче імла. Він знайшов місце за столом і зжер усе, що було на тарілці, не дивлячись, що їсть. Тепер він нічим не відрізнявся від інших пияк. Він за цілий день замерз як цуцик, розімлів після душу, а очі його аж злипалися з утоми.
Та спокою йому не давала тривожна думка, що знову і знову поверталася до нього. Ніхто його не впізнав. Жоден відвідувач цього царства волоцюг не погукав його на ім’я. Невже він іде хибним слідом? Добре, завтра побачимо. Поки йому хотілося тільки одного: упасти в ліжко…
Прямуючи за всіма, він прийшов до потрібного корпусу. В кімнатах було чисто. Чотири двоповерхові ліжка на вісім душ. Долівка, застелена лінолеумом, щоб пом’якшити удари від падіння. Волоцюги не лише падали уві сні з ліжок, а й устрявали в бійки. Януш обрав долішнє місце. На той випадок, якщо доведеться терміново дременути.
Матрац був застелений одноразовим простирадлом із рисового паперу. Він ліг і напнув на голову ковдру. Рука його стискала ножа — так дитина обіймає улюбленого плюшевого ведмедика. Світло в кімнаті не вимикали. З коридора долинав галас і матюки. Бурлаки вкладалися до ліжок.
Ото й добре, подумав собі Януш. У такому гаморі він зможе тільки дрімати.
Наступної миті він уже провалився у глибокий сон без марень.
— Пан Саєс? Мене звати Анаїс Шатле. Я капітан поліції з Бордо.
Мовчання.
— Звідки у вас мій номер?
Вона не відповіла. Знову мовчання.
— Що вам від мене треба?
Тон був гордовитий, хоч розмовник промовляв солоденьким голосом. Анаїс вирішила лишитися в Біарріці ще на день. Випивши кави з Мартено, вона отримала повідомлення з координатами фірми, якій належав всюдихід. Модель Q7 була зареєстрована на ПАОС[19], розташовану у кварталі Терфор містечка Брюж в околицях Бордо. Вона набрала вказаного номера. Чоловік, що взяв слухавку, рішуче відмовився сповіщати бодай якусь інформацію. Зокрема, й номера телефона власника фірми Жана-Мішеля Саєса.
Анаїс не наполягала. Найняла в Біарріці на вулиці Маршала Жоффра номер у невеличкому готелі під назвою «Амая» і провадила розслідування далі. Врешті вона роздобула номера мобільника Саєса і розпочала облогу, телефонуючи йому щопівгодини. Повідомлень на автовідповідачі вона не залишала.
Він відповів тільки о десятій вечора.
— Вашій агенції належить всюдихід марки «ауді», модель Q7 Sline TDI, номер 360 643 АР 33.
— То й що?
Той самий пихатий, солоденький голос. Анаїс уже зібралася була сказати йому щось таке, щоб те самовдоволення стало йому поперек горла, коли ж раптом утямила, що вона нічого не може вдіяти з ним. Як переходити їй у наступ? Зі свідченнями чоловіка, що перебуває в розшуку, якому здалося, ніби його переслідувало це авто?
Вона вирішила поговорити з ним лагідно.
— Це авто кілька разів помічали в Бордо. Один лікар звернувся до нас із повідомленням, що авто скрізь їздить за ним. Тепер ми з’ясували, що воно зареєстроване на вашу компанію.
— Він подав скаргу?
— Ні.
— Вам відомі дати так званих переслідувань?
Фрер казав, що стеження за ним розпочалося відразу після того, як виявили Патріка Бонфіса.
— Тринадцяте, чотирнадцяте і п’ятнадцяте лютого дві тисячі десятого року.
— Що у вас ще є?
Голос звучав так само спокійно. Як видно, Саєса бавила ця розмова. Вона не втрималася від спокуси.
— Можливо, той-таки всюдихід був на місці подвійного вбивства, скоєного вчора, у вівторок шістнадцятого лютого, на березі в Ґетарі.