— РЯТУЙТЕ! — заволав Януш.
Цієї миті, саме цієї біжучої миті, він збагнув, що його життя висить на волосині. За порогом комірки, просто перед ним, стояв другий убивця, з пістолетом у руці. Він одразу ж упізнав його. Один із тих, які стежили за ним у кварталі Флемінґ. Один із тих, що влаштували бійню на березі в Ґетарі.
Чолов’яга в чорному звів руку з пістолетом.
— РЯТУЙТЕ!!!
За першим нападником він нічогісінько не бачив. Та ось той, так само заточуючись і не відриваючи долонь від лиця, випав із комірки. Януш підняв ноги і хутко зачинив за ним двері. Потім скоцюрбився на унітазі, затуляючи ліктями голову, і знову гукнув:
— РЯТУЙТЕ!
У відповідь була тиша. Ні пострілів, ні граду куль, ні болю — анічогісінько. Потойбіч дверцят більше нікого не було. Він відчував це.
Вільною рукою Януш підтерся — в нього ще залишалися рештки гідності — й підтягнув штани.
І весь час він без угаву репетував, навіть не репетував, а вищав, мов свиня, якій ріжуть горлянку:
— РЯТУЙТЕ!
Надворі почувся тупіт. Зараз його врятують. Він насилу встиг спустити воду, і його охопив нервовий регіт. Він живий. Януш виліз із комірки і ледве вивільнив пальці з петлі, допомагаючи собі зубами та лівою рукою. Він здогадався застібнути комір сорочки. Що й казати, давати пояснення з приводу нападу він таки не збирався.
Грюкнули дверцята. Він обернувся, охоплений новим нападом паніки. Із сусідньої кабінки виглянуло зморшкувате обличчя, облямоване густою бородою. Слава Богу, то був такий самий дристун, як і він.
Він заспокійливо махнув йому і заходився застібати штани. Заков’язлі пальці правиці не слухалися. Він схилився над умивальницею і підставив обличчя під струмінь води. У кишені щось перекочувалося. Ніж. Він і не збирався скористатися ним. Просто забув, що в нього є ніж.
— ТЕ GUSTA?[21]
Замість відповіді бранець із виряченими від жаху очима тільки захарчав. Він дихав ротом, який був розтулений за допомогою розширювача — давнього знаряддя часів Першої світової війни.
— Те gusta?
Чоловік спробував покрутити головою, та вона не рухалася, бо прив’язана була шкіряним пасом до спинки крісла. Його знудило кров’ю. Обличчя його було місивом із переламаних кісток і хрящів.
Та очі стежили весь час за гадюкою, що обмоталася довкола зап’ястя ката
— Те gusta?
То була наканина, несправжня водяна кобра, що водиться в аргентинських мочарищах. Чорна з позолотою. Не отруйна, але зараз, коли її добряче розлютили, шия в неї знай роздималася каптуром.
І ось гадюка вже за декілька сантиметрів од роззявленого рота бранця. Він застогнав і захарчав, безсило сіпаючись… Гадюка вигнулася, похитала трикутною головою, засичала і вкусила бранця за губу. Їй було страшно. Їй кортіло сховатися, заповзти у звичну темну і вогку шпарину…
— ТЕ GUSTA?
Чоловік ще намагався кричати, та крик застряв у його горлянці. Кат застромив йому гадюку в рота. Плазун спритно ковзнув у стравохід, сподіваючись знайти там притулок. Метрова гадюка, яка складалася з м’язів, луски і теплої крові, зникла в горлянці приреченого, умить задушивши його.
Анаїс закричала і прокинулася.
У кімнаті було тихо, чутно було тільки її хрипкий подих. Тиша і темрява. Де вона? Батьків голос звучав геть поруч. Те gusta? Їй навіть вчувалося гадюче сичання. Вона гикнула і заплакала. У голові був туман. У напівтемряві їй видавалося, наче вона бачить ціпок і черевики різної форми… Батькову кімнату…
Ні, це готельний номер. Вона в Біарріці. Вона провадить розслідування. Та проста думка завдала їй трохи полегкості. Однак марення не покидало її свідомості. Боліла щелепа, травмована розширювачем. У горлянці звивалася гадюка. Анаїс закашлялася і розтерла шию.
Разом із ясністю глузду повернулися і спогади.
Спогади, що мордували її щоночі. Вона намацала на тумбочці годинника. Її цікавив не час, а дата. 18 лютого 2010 року. Пора вже забути Кульгавого. Вона давно не дівчинка. Вона жінка. Вона поліцай.
У кімнаті було страшенно гаряче. Вона звелася, щоб перевірити електричного регулятора батареї, та не змогла вивільнитися з-під липкого простирадла. Невже це від поту? Анаїс засвітила нічника.
Ліжко було всеньке у крові.
Наступної миті вона збагнула чому. Руки. Подерті. Пошматовані. Геть у ранах. Вісім років вона їх не торкалася. І оце уві сні знову взялася до свого…
Якби в неї ще залишалися сили, вона заридала б. Але відразу ж увімкнулася логіка. Логіка поліцая. Чим це вона так почикрижила себе? Де знаряддя злочину? Вона пошукала в ліжку і знайшла у бганках простирадла уламок скла. Звела очі до вікна. Цілісіньке. Пішла до ванної кімнати. Віконце було розбите. На долівці повно друзок.