Вона кинула під ноги рушника, щоб не порізатися. Наблизилася до умивальниці. До неї повернувся автоматизм напівзабутих порухів. Вона пустила холодну воду і підставила під струмені покалічені руки. Заліпила рани туалетним папером — найліпшим засобом, щоб погамувати кров. Болю вона не відчувала. Вона геть нічого не відчувала. Точніше, почувалася добре. Як і було щоразу…
Вона обробила рани парфумами і забинтувала руки тасьмою того ж таки туалетного паперу. Символічно, посміхнулася вона подумки: лайно лайном.
Повернувшись до кімнати, вона здерла з ліжка простирадло, ковдру і покривало, зібгала все те у кім’ях і жбурнула додолу. Докази скоєного злочину. І раптом завмерла. Їй знову почувся голос з нічного марення — батьків голос. Те gusta?
Так ось чому вона калічила себе.
Вона мріяла кров’ю змити із себе огиду.
Відітнути себе від власного коріння.
Вона вмостилася на незаплямованому матраці, притулившись спиною до стіни і обнявши руками коліна. І заходилася розгойдуватися назад і вперед, мов навіженець, якого замкнули в палаті для скажених.
Вона молилася. Тихо, по-іспанському. Дивилася в одну точку і, хилитаючись, бездумно повторювала:
О пів на восьму пролунав дзвоник. Усі до їдальні! І бігцем!
Януш пішов із усіма. Після сутички у вбиральні йому надали допомогу. Дали пігулку імодіуму, що зупинила пронос. Вислухали його свідчення. Він применшив значення тієї події, звівши її до сутички з іншими бурлаками. Та чергові не були легковіри. Вони запідозрили румунів. Януш заприсягнувся, що то були не вони. Його послали спати, пообіцявши, що завтра вранці запросять до директора для детальнішої розповіді. Найпевніше, у присутності поліції. Заснути він не зміг. Убивці у фірмових костюмах. Отой хомут. Глушник на пістолеті. Як вони вистежили його? Стежили від самісінького Біарріца? Хтось із нічліжки навів їх? Хто ж це міг зробити?
Та ніч дала йому бодай одну відповідь на його численні запитання. Після замаху в Ґетарі він ще сумнівався, що і йому загрожує небезпека. Більше в нього сумнівів не лишилося. Він у списку на ліквідацію.
Януш вирішив, що дремене удосвіта, сказати б, по-англійському, не прощаючись. Поліційного допиту йому не треба. Поки що він не збирався відновлювати контактів із цивілізованим світом, надто ж із поліцією. У комісаріаті напевне встигли порозсилати його фотографії. Серед іншого в доброчинні заклади на кшталт оцієї нічліжки й безплатних їдалень, де могли очікувати його появи. Отож, треба тікати. І хутчій.
Та браму нічліжки відмикали тільки о пів на дев’яту. Він замислено сидів над чашкою кави з куснем хліба, аж у їдальні знялася буча. Його сусіда за столом почав дригоніти. Потім затрясся ще один, який сидів за чотири столики від нього. Далі, ще дужче, затіпався бідолаха за сусіднім столиком. Корчі, дрижаки, цокотіння зубів — усе воно дедалі дужче охоплювало їх. На всіх присутніх у їдальні одночасно напала страшенна трясовиця.
Януш здогадався, в чому річ. Ті чоловіки й жінки понад вісім годин не мали в роті міцних напоїв. Їм не потрібна була кава з накладанцями. Їм потрібне було вино. Декотрі вчепилися у свої філіжанки. Інші корчились у конвульсіях, аж ніжки стільців дрібно стукотіли по долівці.
У клініці П’єра Жане безпритульні, яких підбирали вночі, уранці потерпали від того ж самого. Кожна їхня клітина жадала алкоголю, змушуючи тіло звиватися в корчах. Решта реготалася з них. І прозивала ту трясовицю «дрижажаками».
Януш озирнувся. Десь половина їдальні тряслася від спазмів. Друга половина реготалася, вигукуючи: «Дрижажаки! Дрижажаки!» Януш узяв свою тацю й підвівся. Колективний напад епілепсії ось-ось приведе сюди більшість працівників нічліжки. Ідеальний момент, щоб дременути відсіля.
Він поставив брудну філіжанку на стіл, аж його погукав незнайомий голос:
— Жанно?
Януш обернувся. Перед ним стояв куций чоловічок у чорній плетеній шапочці й пуховику, підперезаному простим мотузком. В очах сяяв вогник упізнавання. То було диво, якого він уже і сподіватися перестав.
— Жанно, це ти?
— Мене звати Януш.
22
Отче наш, що єси на небесах, Нехай святиться ім’я твоє, Нехай прийде царство твоє, Нехай сповниться воля твоя Як на небі, так і на землі… (