Такі результати на сьогодні. Свідків нема. Доказів нема. Нема жодного вартісного сліду. Єдине, що в нас є, це відбитки пальців Матіаса Фрера, він же Віктор Януш, на рейках у ремонтній ямі. Моя група нехай і далі працює в Бордо, а я повинна знайти Фрера. А він тепер у Марселі.
Суддя склав руки на грудях. Він мовчав. Про що він думав? Погляд за грубими скельцями окулярів був незворушний. Анаїс страшенно хотілося пити, але вона не зважувалася попросити склянку води.
Тільки зараз вона помітила, що обстава кабінету змінилася. Ле Ґаль його цілком переобладнав. Повикидав звичні картотечні шафи, металеві столи і синтетичне килимове покриття. Замінив їх стелажами з лакованого дерева і м’якими стільцями. Долі постелив вовняного килима. Відтворив атмосферу нотаріального бюро початку минулого сторіччя…
Ще дужче вражало те, що, попри нежить, вона відчувала дух тлійних запахущих паличок. Може, суддя не такий простий, як воно здається? Може, він буддист? А може, захоплений мандрівками по Гімалаях?
Ле Ґаль так само мовчав. Анаїс збагнула, що повинна сказати ще щось. Не підводячись, вона поклала лікті на стіл і проникливо мовила:
— Пане суддя! Нам із вами нема чого розповідати одне одному казочки. Ставки в цій грі високі — і для вас, і для мене. Ми з вами молоді. Всі довкола тільки й чекають, щоб ми утнули помилку. Покладіться на мене. З одного боку, в нас є ритуальне вбивство, скоєне одним навіженим у Бордо. З іншого — подвійне вбивство у Країні Басків. Єдиний зв’язок між справами — Матіас Фрер, він же Віктор Януш. Саме я повинна знайти його, хоч де він там ховається. Відпустіть мене до Марселя. Дайте мені два дні!
Суддя кисло посміхнувся. Здавалося, палка промова Анаїс його потішила: треба ж таке, наче дівчинка! По суті, кожне з них зараз грало свою роль.
— Що конкретно ви маєте на увазі? Чи розраховуєте ви знайти у Марселі ще щось, крім Фрера?
Анаїс підвелася й усміхнулася. Їй усе-таки пощастило помітити за скельцями окулярів Ле Ґаля гострий розум. Той самий розум, завдяки якому він блискуче склав усі іспити й сидів зараз у цьому фотелі.
— Гадаю, Януш утік до Марселя. Він боявся чогось. Крім того, я певна, що він теж іде по сліду.
— По якому сліду?
— Поки що не знаю. Можливо, по сліду іншого вбивства.
— Не розумію вас. Він убивця чи детектив?
— Можливі обидві гіпотези.
— Ви що, чули про друге вбивство? Гадаєте, тут діє маніяк?
Анаїс замахала обома руками: вона того слова терпіти не могла. І вважала, що робити такі висновки передчасно.
— Ви перевіряли в базі даних злочинців із психічними відхиленнями? — не вгавав суддя.
— Авжеж. І у Форт-Роні телефонувала. Марно. Та це так тісно пов’язане з критеріями кваліфікації вбивств…
— Знаю. І все ж таки на чому базуються ваші припущення?
Вона могла багато йому сказати, але сказала щиру правду:
— На інтуїції.
Кілька довгих секунд суддя дивився простісінько на неї. Скромний нотаріус зник — перед нею сидів гладкий будда з непроникливим обличчям. Урешті він глибоко зітхнув і підняв шкіряного бювара[24]. Під ним лежав білий аркуш. Анаїс звернула увагу на незвичну якість щільного лискучого паперу. Від аркуша віяло старовиною. На такому папері надсилали запрошення на бали або відмову в помилуванні.
— Це що?
— Я відряджаю вас, капітане.
У неї сіпнулася щелепа.
— Ви… ви усуваєте мене від справи?
— Від-ряд-жаю, — по складах виголосив він. — Ви розумієте людську мову? Я відправляю вас до Марселя. Стаття 18 Карного кодексу, пункт 4. Слідчий суддя має право відряджати слідчого, що працює у справі, у будь-яку місцевість Франції, якщо це служить «з’ясуванню правди».
Вона відчувала, що тут криється якась каверза. Надто вже просто воно все.
— А моя група? Вона буде провадити розслідування в Бордо?
— Скажімо так: вона буде допомагати новому керівникові групи.
Он воно як. Суддя вислухав її, але все вирішили заздалегідь. Напевно Деверса ще вчора знав про все. Вона могла б кричати, обурюватися. Піти, грюкнувши дверми. Та, як по правді, їй було все одно. Її відпускають до Марселя. А це головне.
24
Бювар — тека або вид портфеля з аркушами промокальниці для зберігання поштового паперу, конвертів, кореспонденції.