Десь унизу, над потрощеним кораблем і спіненим морем, з’явилися вороги й почали свою лиху роботу. Та Пум сягнув рукою під одяг і натиснув кнопку на крихітному радіопередавачеві.
Радіо. Екзальтаціоністи не чекатимуть чогось такого примітивного. Принаймні Еверард на це сподівався.
«А тепер, Пуме, синку, ти ж зможеш знайти собі сховок, потурбуватися про себе так, як тобі казали?» Страх стиснув своїми пальцями горлянку патрульного. У нього, звісно, були сини в різних часах і епохах, але саме тепер більше, ніж будь-коли, він почувався батьком.
У навушниках затріскотіли слова. Далі цифри. За сотню миль звідси прилади визначили точну позицію корабля, що гинув. Годинники відрахували першу частку секунди по прийнятті сигналу.
— Гаразд, — мовив Еверард. — Розрахуйте просторові координати для кожного часолета відповідно до нашого плану. Бійці — чекайте на вказівки.
Це забрало ще кілька хвилин. Еверард відчув, як його виповнює холодний спокій. Його загін уже вступив у бій, який цієї самої миті точився там, унизу. Нехай здійсниться воля норн[113]!
Надійшли потрібні розрахунки.
— Усі готові? — гукнув патрульний. — Вперед!
Еверард налаштував верньєри й клацнув важелем головного рушія. Машина стрибнула крізь простір, назад у часі, до того моменту, коли Пум дав сигнал.
Вітер шаленів. Часолетом трясло й кидало в його антигравітаційному полі. За п’ятдесят ярдів унизу ревіли чорні в довколишньому мороці хвилі, з яких зривалися брудно-сірі клапті піни. Неподалік палав гігантський смолоскип: скажений вітер лише роздмухував полум’я, що охопило щоглу. Просмолені уламки дерева горіли й падали у воду, зникаючи в хмарах пари. Корабель розвалювався на шматки.
Еверард опустив на очі оптичні посилювачі зору. Картина відразу стала чіткою. Він побачив, що його люди прибули саме туди, куди й планувалося, і оточили з пів десятка ворожих часолетів, які зависли над хвилями.
Та вони не встигли завадити негідникам розпочати бійню. Ті, щойно з’явившись, відразу ж атакували корабель. Не знаючи напевне, де саме буде кожен ворожий часоліт, але здогадуючись, що всі негідники будуть озброєні до зубів, Еверард мусив наказати своїй групі з’явитися на віддалі, щоб оцінити ситуацію, перш ніж убивці їх помітять.
А помітили їх уже за якусь мить.
— В атаку! — заревів Еверард, хоч у цьому й не було потреби. Його залізний кінь рвонув уперед.
Пітьму розітнув біло-блакитний промінь пекельного вогню. Виписуючи в повітрі зиґзаґи, Еверард відчув жар, гострий запах озону, почув тріск повітря — його ледь-ледь не зачепив постріл. Самого променя він не бачив, бо захисні окуляри автоматично блокували сяйво, яке могло осліпити.
Еверард не стріляв у відповідь, хоча дістав бластер. Це була не його робота. Небо раз у раз розпанахували вогненні блискавки. Вони відображались у воді, і здавалося, море теж палає.
Затримати живими ворожих пілотів було заледве чи можливо. Еверардові стрільці дістали наказ знищувати їх одразу, доки лиходії не збагнули, що вони в меншості, й не щезли в просторі-часі. Патрульні з вільним заднім сидінням мали полонити тих членів банди, які були на кораблі.
Еверард не сподівався відшукати їх серед уламків корабля, які, розкидані, гойдалися на хвилях, хоча, звісно, про всяк випадок треба буде перевірити. Найпевніше, негідники плаватимуть у морі самі по собі. Вони, звісна річ, вжили застережних заходів і під фінікійськими каптанами мали самонадувні рятувальні жилети.
Однак Пум не міг цього зробити. Бувши юнгою, він мав би дивний вигляд, якби носив на собі якийсь іще одяг, крім пов’язки на стегнах. А в пов’язці сховати можна було хіба що передавач — нічого більше. Еверард заздалегідь подбав про те, щоб хлопчина навчився плавати.
Проте багато фінікійських моряків не вміли. Патрульний помітив одного, що чіплявся за дошку, і трохи-трохи не кинувся на допомогу. Але ні, не можна! Баалрам і його матроси потонули — всі, крім Ґіскона, чий порятунок виявився зовсім не випадковим: атака Патруля не дала змоги екзальтаціоністам вистежити його, коли він дрейфував, чіпляючись за своє весло. На щастя, Ґісконові вистачило сил протриматися, доки хвилі не винесли його на берег. Що ж до решти, то його друзі, його товариші по плаванню, усі вони загинули, а їхня рідня оплакала їх — і протягом кількох наступних тисячоліть такою буде доля мандрівників у морі… а опісля мандрівників у космосі, мандрівників у часі… Принаймні ці чоловіки віддали свої життя за те, щоб жив їхній народ і незчисленні мільярди людей майбутнього.
Щоправда, розрада була невелика.