— Звісно, — погодився я. — У фольклорі таке часто трапляється. Важлива історія притягує до себе другорядні. Навіть зовсім дріб’язкові. Наприклад, те, що людина, яка ненавидить дітей і собак, не може бути геть поганою, сказав не В. К. Філдс[122]. Ці слова належать комусь — я забув, кому саме, — хто представляв Філдса на бенкеті.
Еверард розсміявся.
— Тільки не кажи, що Патрулю треба відстежувати історію Голлівуду! — Він знову зробився серйозним. — Якщо ця невеличка кривава оповідка насправді не належить до нібелунгівського канону, чому ти хочеш її дослідити? Чому Ґанц хоче, щоб ти це зробив?
— Ну, ця історія дісталася до Скандинавії, де надихнула на створення кількох доволі добрих поем — якщо тільки це не були редакції якихось ранніх творів, — і причепилася до «Саги про Вельсунгів». Нас цікавить цей зв’язок і розвиток сюжету. До того ж Германаріх згадується і в інших джерелах, як-от кількох староанглійських баладах. Отже, він мусив фігурувати в багатьох легендах і бардівських піснях, які згодом були забуті. На той час він справді був могутнім володарем, хоча, вочевидь, не надто хорошою людиною. Втрачений Германаріхів цикл може бути такий самий важливий і визначний, як і всі ті твори, що дійшли до нас з півночі й заходу Європи, а його вплив на давньонімецьку літературу міг бути значний і найнесподіваніший.
— Ти збираєшся вирушити просто до королівського двору? Я б не радив цього робити, Карле. Надто багато польових агентів загинули через свою необережність.
— Ні-ні. Тоді сталося щось жахливе, що дало початок історіям, які далеко помандрували і зрештою навіть опинилися в хроніках. Я думаю, що зможу визначити часовий інтервал у межах десяти років, коли це сталося. Але спершу, перш ніж братися до цього епізоду, я маю намір ретельно ознайомитися з епохою.
— Гаразд. То який твій план?
— Я пройду гіпнокурс готської мови. Я вже можу нею читати, але мені треба вільно розмовляти готською, хоча, звісно, незвичний акцент лишиться. А до того ж я хочу вивчити ту дещицю, яку нам відомо про їхні звичаї, вірування тощо. Наші знання вкрай мізерні. На відміну від вестготів, остготи на той час були ще на самому краю зацікавленості римлян. Вони напевне значно відрізнялися від своїх нащадків, які згодом вирушили на захід. Тому я почну задовго до потрібної мені дати, думаю, приблизно з року трьохсотого. Познайомлюся з людьми, а потім буду навідуватися через певні проміжки часу й дізнаватися, що сталося, поки мене не було. Одне слово, відстежуватиму хід подій, що вестимуть саме до тої події, яка мене цікавить. Коли ж вона нарешті станеться, то не заскочить мене зненацька. Опісля ж я з’являтимуся час від часу то там, то тут, слухатиму поетів та оповідачів і записуватиму їх прихованим пристроєм.
Еверард насупився.
— Гм-гм, такі дії… та нехай, імовірні ускладнення ми можемо обговорити пізніше. Твої подорожі охоплюватимуть чималу географію, так?
— Так. Згідно з тими їхнім переказами, що потрапили до римських хронік, готи походять із теперішньої центральної Швеції. Та мені видається малоймовірним, що таке численне плем’я могло вийти з такої обмеженої території, навіть якщо взяти до уваги природний приріст. Можливо, готи, як руси в дев’ятому столітті, взяли собі звідти ватажків і державну організацію. На мою думку, більшість готів на початках проживали вздовж південного узбережжя Балтійського моря, це було найсхідніше з усіх германських племен. Хоча вони ніколи не були єдиним народом. Коли готи дісталися Західної Європи, то розділилися на остготів, які захопили Італію, і вестготів, що підкорили Іберію. До речі, вони досить непогано врядували цими краями, мабуть, найкраще за останні кілька століть. Зрештою завойовники самі були поглинуті місцевим населенням і розчинилися в ньому.
— А що було до того?
— У хроніках трапляється кілька туманних згадок про їхні племена. До 300 року готи вже впевнено осіли на берегах Вісли, у середній частині сучасної Польщі. Наприкінці століття остготи були вже в Україні, а вестготи — на північ від Дунаю, де проходив кордон з Римською імперією. Велике переселення відбувається протягом кількох поколінь: схоже, готи нарешті остаточно покинули північні території, куди на зміну їм прийшли слов’янські племена. Германаріх був остгот, тому я збираюся подорожувати тими землями, де проживали саме вони.
— Зухвала мета, — із сумнівом у голосі мовив Еверард. — Особливо як для новенького.
— Наберуся досвіду в процесі, так, Менсе? Ти ж сам казав, що Патрулю бракує людей. Крім того, я здобуду багато потрібних вам знань.
122